Ми всі сумуємо за рідним Бахмутом. І кожен висловлює свій сум по-своєму. Хтось плаче, закрившись від людей, а хтось пише рідному місту вірші. Як, наприклад, бахмутянка Наталя Федонюк.
Не судіть їх надто суворо. Це не про рифми та ритми, не про хореї або ямби, ці вірші про крик душі і велике людське горе…
В Бахмуті вулицею Миру,
Де навесні каштанів цвіт
Пробуджував всю радість миру,
Все щастя та думок політ.
Троянд алея, що красой блищала
І паморочилось в голові,
Чудових квітів покривало,
Пісні птахів в моїй душі.
Хоч ввечері, хоч на світанку
На рідну набережну йду.
Щасливі спогади до ранку,
Що просинатись не хочу.
Кожний куточок, кожний дім
Своїм їством закарбувати,
Щоб пам’ятали все, а втім
Ніхто не зможе забувати.
БК Мартинова, Народний дім,
Карабиця, музичну школу,
Наш стадіон та лебедів…
Це не забути нам ніколи.
Нехай у світі є «Кліко»,
Але Артемівське іграє,
І людство сіль знає давно,
А Соледар все одно знає.
Без вийнятку все наше місто:
Посьолок, Черема та Забахмутка,
Бугор і Центр, а є ще Ступки,
Будьоновка та Собачівка.
Ходили в «Густо», на «Нью-Йорк» вітали,
«Шашличка», «Мідна Бочка», «Хуторок»,
РЦ «Победа», «Ранчо», та «Аджику» знали,
В душі своїй ми відчували «ОК».
Наш історичний старовинний дім,
Тебе, на жаль, пошматували.
Ніхто не зможе зрозуміть
Відкуди йдуть наші печалі.
Ми завжди серцем вірили в добро,
Нікому болю не бажали,
Але в нас вдарило прокляте зло,
Від куди навіть ми не знали.
Мій любий втрачений мій дім
В душі моїй ти завжди поруч
І завжди будеш ЗОЛОТИМ
Без значення, що є навколо.
Не знаю, зможем повернутись,
Щоб доторкнутись до святого.
Чи лише в снах своїх відчути:
Ключем своїм вхожу до дома.
Наталя Федонюк.
05.02.2023
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.
Дякуємо
Побували наче дома в Бахмуті.
Дякую за вірш.
Але строчка про те, що ми не знали, звідки вдарило прокляте зло працює на рашистів.