Війна нищить, мистецтво рятує
Світлана Кравченко – мешканка Бахмута, яка до війни створила в місті потужний осередок творчості та духовної підтримки під назвою «Бахмутський Оберіг». Зараз його діяльність об’єднує дві важливі складові: творчу майстерню, яка популяризує українські народні традиції, та психологічну допомогу людям, що пережили травматичний досвід.
Початок
Історія майстерні почалася у 2005 році. То були важкі часи: не вистачало ресурсів, матеріалів, грошей. Але група жінок, зібравшись разом, вирішила підтримувати одна одну та навчатися нових ремесел, таких як вишивка, шиття, плетіння. Це стало для них не лише засобом покращити свій добробут, але й можливістю об’єднатися навколо спільних інтересів. Так народилася ідея створити майстерню, яка потім стала натхненням для багатьох людей.
Однією з важливих складових їхньої роботи стало відродження традиційних українських народних ляльок. Група майстринь вивчала і створювала ляльки, які стали символом української культури.
-Часто помилково їх називають мотанками, – пояснює пані Світлана. -Важливо зазначити, що термін «мотанка» виник порівняно нещодавно, у 2004 році, коли відома українська дизайнерка Людмила Тесленко-Панамаренко створила колекцію ляльок, основою яких були нитки. І саме їх вона назвала мотанками. Ця назва швидко розповсюдилася на всі народні ляльки що роблять в Україні. Однак традиційно такі вироби називаються просто «українськими народними ляльками».
Перша виставка і творча мандрівка Донеччиною
Створення народних ляльок виявилося настільки захоплюючим, що вже в 2010 році майстерня організувала свою першу виставку в Бахмутському краєзнавчому музеї. На ній було представлено приблизно 300 ляльок, і виставка мала надзвичайний успіх. Ці ляльки не лише демонстрували красу українського народного мистецтва, але й відображали глибокі культурні традиції Донеччини.
Успіх виставки в Бахмуті спонукав майстринь продовжувати творити. Їхні ляльки мандрували Донеччиною, ними милувалися у Донецьку, Дружківці, Костянтинівці, Єнакієвому, Горлівці, Краматорську, Слов’янську та інших містах регіону. Кожна нова виставка відкривала відвідувачам все більше цікавого про традиційне мистецтво лялькової творчості.
Петриківка та нові напрями
Творчі прагнення групи майстринь не зупинилися лише на народних ляльках. Вони почали шукати нові форми вираження свого мистецтва. Одним із таких напрямків став Петриківський розпис — відомий декоративний стиль, що має глибокі корені в українській культурі. У 2010 році група відвідала Петриківку, де протягом п’яти днів навчалася у її провідних майстрів.
Після цієї поїздки в майстерні з’явилася нова колекція, присвячена Петриківському розпису.
Майстрині також почали експериментувати з плетінням: спочатку з паперової лози, а пізніше – з кукурудзиння. Окрім цього, жінки створювали колекції вишивки та декоративних рушників, вивчаючи українські орнаменти та символіку. З особливою ретельністю до вишитих узорів підходила одна з майстринь, Лариса Комісарова. Вона займалася збором і науковим дослідженням узорів, а також передала майстерні декілька речей зі своєї родинної спадщини, включаючи автентичну хустку та вишиту сорочку 1952 року.
Війна та волонтерство
Війна 2014 року докорінно змінила життя всіх майстринь, багато хто з них приєднався до громадського руху «Бахмут Український». Окрім того, що майстрині продовжували свою творчу роботу, вони стали активними учасниками волонтерського руху. Пані Світлана та її колеги не могли залишатися осторонь, коли у нашому місті та навколишніх регіонах розгорталися бойові дії. Вони організовували майстер-класи для військовослужбовців, зокрема тих, хто був поранений або проходив реабілітацію.
Одним із найскладніших періодів у волонтерській діяльності був час боїв під Дебальцевом у 2015 році. Бахмут став важливим медичним пунктом для поранених військових, шпиталі в місті були переповнені. Щодня до лікарень прибувало до 120 поранених. Більшість із них потребували негайної допомоги, а медичні ресурси були вкрай обмежені.
В той час волонтери фактично стали тими, хто підтримував медичні заклади на плаву. Вони працювали без перерви: доглядали за пораненими, готували їжу, допомагали прибирати в палатах, підтримували хворих морально. Офіційна влада часто говорила про нестачу коштів для лікування військових, тож на плечі волонтерів лягала і ця відповідальність.
Свій ступінь магістра з психології Світлана отримала у Горлівському інституту іноземних мов, який на той час вже переїхав у Бахмут. Її спеціалізацією стала робота з особами, які зазнали так званої «невизначеної травми». Вона і зараз продовжує свою роботу психолога, працюючи з жінками з тимчасово окупованих і зруйнованих міст України.
Плани на майбутнє
Світлана Кравченко не лише зберігає багату спадщину Бахмуту, але й активно мріє про його відродження. Вона сподівається повернутися до рідного міста після його відбудови, відновити виставки та створити культурно-історичний центр, присвячений традиціям Донеччини. Її мрія — заснувати центр імені Людмили Огнієвої, членкині Союзу журналістів України, видатної майстрині з вишивки, чия колекція є справжнім науковим дослідженням і культурним скарбом Сходу України.
Костянтин Кремльов.
Фото надані Світланою Кравченко.
