Проблеми ВПО з інвалідністю і шляхи їх вирішення
Нелегка доля спіткала наших земляків. Через виклики воєнного часу бахмутяни змушені були залишити свої домівки й іти, як кажуть, світ за очі. Але так кажуть про тих, хто має зір і бачить, куди йти. А як бути тим, хто не бачить або не може йти? Проблеми ВПО з інвалідністю в рази складніші за труднощі, з якими стикаються інші переселенці. У бесідах з бахмутянами, і не тільки з ними, ми постаралися хоча б приблизно окреслити коло цих проблем і впевнитись, що громада не залишає інвалідів і має механізми їх підтримки.
Кохання-кохання з вечора до рання…
…Галина Олександрівна полюбляє співати. «Ой чий то кінь стоїть, що сива гривонька, сподобалась мені…».
-У Бахмуті співала в народному вокальному ансамблі «Калинонька», – розповідає жінка. – І хоча була єдиною з вадою зору серед зрячих вокалісток, сцена вирівнювала всіх: «Кохання-кохання з вечора до рання…».
У коханому місті наразі зруйновані дім і невеличка дача, де так приємно було висаджувати квіти, копатися на городі, потім відпочивати з друзями на березі Бахмутки. У Пісочині на Харківщині, де Галина Олександрівна разом із чоловіком Володимиром Миколайовичем опинилися зараз, теж є річка. Але подружжя ходить туди нечасто.
У знеструмленому Бахмуті
Галина і Володимир Ніколаєви мають інвалідність по зору з дитинства. Жінка зовсім не бачить, чоловік бачить погано, особливо після другого інсульту, що трапився вже після евакуації з Бахмуту. Виїжджати з дому до останнього не хотіли, пригадує Галина Олександрівна. Хоча з весни 2022 року вже не було газопостачання, а з осені перебували без світла, води, без вікон у квартирі.
-Ходили до Пункту незламності, їх по місту організувала міська влада. Там чай, кава, печиво. Волонтери привозили й варили гарячу кашу. А добрі люди з округи, хто мав змогу, пекли й приносили пиріжки, роздавали всім. Також гуманітарну допомогу роздавали. А вдома тільки два градуси тепла й буржуйка. Дрова коли знайомі заносили, а коли ми самі ходили шукати під обстрілами, – пригадує Галина Ніколаєва.
Так пара пенсіонерів-інвалідів прожила до кінця року. Тоді, за інформацією начальника Бахмутської військової адміністрації Олексія Реви, у місті залишалася ще приблизно десята частина всіх бахмутян. Для них Бахмутська військова адміністрація відкрила три пункти незламності.
Останні два місяці родина Ніколаєвих перебувала без жодного зв’язку з рідними в інших містах. Але у грудні волонтери змогли зв’язати подружжя з молодшою дочкою, Наталією, і вона наполягла, щоби батьки негайно виїжджали до неї.
-Ось так, зібрали часник у липні і не знали, що тої дачі більше не буде, – бідкається бахмутянка. – У грудні зібрали трохи речей, трохи білизни, дочка найняла таксі – і виїхали. Не думали, що й будинку нашого не буде. 29 грудня поїхали, а 3 січня в дім прилетіло. Усі, хто залишався в ньому, загинули. Сусідка разом із нами до Пункту незламності ходила. Більше не приходила, кажуть…
Підтримують рідні й місцевий осередок бахмутян
Ніколаєви говорять, що далі Пісочина й Харкова не поїдуть, хоча й тут через обстріли без теплопостачання довелося пожити. Але поряд дочка, вона допомагає, без неї не вдалося би вчасно надати медичну допомогу Володимиру Миколайовичу, коли стався інсульт. Завдяки тому, що донька поряд, Ніколаєви відчувають себе впевненіше.
Постійно підтримує родину інвалідів по зору Харківський осередок «З Бахмутом у серці». Відповідальна за його роботу Світлана Калініченко розповіла, що осередок опікується 750 сім’ями, 130 з яких мешкають за межами міста. Їм гуманітарну допомогу передають посилками. Осередок спеціально розташований майже в центрі Харкова, аби було зручно добиратися з різних районів. Але навіть до центру дістаються не всі, коли місто під обстрілами. Галина Ніколаєва згодна, що їй з чоловіком не досить зручно доправлятись.
-Центр і гуманітарну допомогу, і певні медичні обстеження, і деякі медикаменти нам надає. Але до нього треба їхати. А ми не здатні жити без сторонньої допомоги. Самі мріємо про хоч маленьку ділянку землі, аби працювати на свіжому повітрі, – ділиться Галина Олександрівна.
Своїх у біді не кидаємо
Через хворобу Володимира Миколайовича наразі Ніколаєвим потрібні дороговартісні ліки.
Газета «Вперед» завжди прагне в міру можливостей допомагати своїм читачам. Ось і цього разу ми звернулися до Інни Сподіної, яка очолює Управління соціального захисту населення Бахмутської міської ради. Коли цей матеріал був готовий до друку, нам повідомили, що фахівці Управління зв’язалися з родиною, проконсультували, які документи необхідні, і тримають під контролем ситуацію з одержання Ніколаєвими матеріальної допомоги.
А нашим землякам, які, як і Ніколаєви, опинилися в скрутному становищі, хочемо нагадати, що ви не самі, Бахмут своїх у біді не кидає, де б ви зараз не опинилися, ми є й залишимося єдиною громадою. Управління соціального захисту населення Бахмутської міської ради приймає документи для надання матеріальної допомоги особам з числа окремих вразливих категорій на вирішення соціально-побутових питань.
Для отримання матеріальної допомоги необхідно звернутись до Управління соціального захисту населення, направивши необхідні документи на одну із вказаних електронних адрес: 01523@dn.gov.ua, 01524@dn.gov.ua, 01530@dn.gov.ua, 01531@dn.gov.ua.
Додаткову інформацію можна отримати у будні дні, з 09.00 до 17.00, за телефонами: +380997133980, +380997134250, +380954987615, +380661916648.
Може, від кожного щось залежить?
Так, держава та відповідні служби повинні перейматися долею людей з обмеженими можливостями, вони для того й існують. Але, може, щось можемо зробити і ми з вами?
-Я вважаю, що кожен з бахмутян, у якому би місті, селищі України, а може й за кордоном, він зараз не знаходився, має пам’ятати, що ми – єдина родина, одна сім’я, – ділиться своїми думками бахмутянка Валентина Іванівна, яка тимчасово проживає в Жовтих Водах, – бо біда буде, коли, як кажуть в народі, один в бороні, а десять в стороні. Ми завжди були разом і так повинно бути зараз. Нас об’єднувало добро, повага й увага один до одного. Треба озирнутись, і десь поряд кожен з нас побачить земляка, якому потрібні ліки, бо він хворіє, або запашна домашня страва, бо він не може встати й приготувати, або навіть порада чи ласкаве слово, щоб підбадьорити. Я сама так живу, у мене є знайомі, самопочуттям яких я намагаюся постійно цікавитися, і чим можу, допомагаю.
А Володимир Лукич Сутковий, вчитель Бахмутської школи №11, який зараз мешкає в Києві, вважає, що для ВПО з інвалідністю на часі зробити дві необхідні речі.
По-перше, було би добре в осередках підтримки бахмутян взяти за практику хоча би раз на місяць обдзвонювати всіх осіб з інвалідністю і питати: як ви себе почуваєте? У чому маєте потребу? Вони рідше за інших можуть бувати в осередку, а спілкуватися з ними, підтримувати потрібно частіше.
По-друге, важливо налагодити співпрацю із соціальними службами приймаючих громад. Щоби вразливі верстви мешканців Бахмута були залучені до їх соціальних програм, були обізнані й користувалися соціальними послугами на рівні з місцевими жителями.
З цим важко не погодитись. Осередки підтримки бахмутян в різних регіонах України, звичайно, створені не тільки для того, щоб видавати гуманітарну допомогу. Вони опікуються своїми земляками-інвалідами та взаємодіють для цього з місцевою владою та гуманітарними організаціями на місцях.
Зимова акція для одеських бахмутян
В осередку «З Бахмутом у серці. Одеса» зареєстровані 400 людей з інвалідністю. Це мешканці Одеси й області, а також Умані й частини Уманського району. Переважно це люди з 3-ю групою інвалідності. З 1-ю та 2-ю групами бахмутян тут небагато, але саме їм потрібна особлива допомога. Є маломобільні чоловіки й жінки. Для них з грудня 2024 року про лютий 2025 року тут проводили видачу засобів для пересування.
-Цієї зими всім потребуючим надали милиці з підтримкою ліктя, ходунки звичайні й ходунки-ролери. Як і раніше, допомога надійшла від донорів, пошуком яких системно займається наша Бахмутська військова адміністрація. Ще в Одесі зручно працювати, тому що осередок підтримки бахмутян розташований на базі місцевого волонтерського центру, який залучає своїх донорів. І коли від них надходить поміч, волонтери діляться і з нашими підопічними, – каже відповідальний за роботу одеського осередку Роман Гапєєв.
Те, що приймаючі громади не ділять нужденних на своїх та чужих, дорогого вартує. Спільна біда гуртує українців, а єдність допомагає впоратись з будь-якими викликами.
Пан Роман зазначає, що про потреби бахмутян вони дізнаються з опитування, яке самі проводять в телеграм-чаті. І згідно можливостей донорів і потреб земляків отримують гуманітарну допомогу й адресно розподіляють. Розвозять її за межі Одеси самі, іноді на відстань за 200 км, наприклад, до Балти.
Люди плакали від радості
У київському центрі підтримки «З Бахмутом у серці» зареєстровані 8 254 особи. Це 3 726 родин, і майже в третині з них є особи з інвалідністю. Людмила Бондарєва, яка керує центром, зазначає, що з самого початку роботи, з вересня 2022 року, час від часу до осередка звертаються донори, які бажають надавати допомогу саме вразливим категоріям, зокрема дорослим та дітям з інвалідністю.
-Спеціальні засоби особистої гігієни, стільці для купання, крісла колісні, тростини, милиці, ходунки, післяопераційні пояси. Такі необхідні речі, окрім продуктових наборів і іншої гуманітарної допомоги, надають окремі донори бахмутянам. Ми розподіляємо їх за медичними показаннями.
Маломобільні бахмутяни здебільшого виїжджали з рідного міста без спеціальних засобів для пересування, тому що була обмежена кількість місць для евакуації. Волонтери могли вивезти лише людей, а їх колісні крісла залишалися вдома, розповідає пані Людмила. Через що на місці прихистку багато хто із співгромадян з інвалідністю рік-півтора не виходили з кімнат, де мешкали. І що особливо небезпечно – під час тривоги теж залишалися там, бо не могли пересуватися.
-Коли ми завдяки донорам, а це й великі благодійні фонди, і невеликі місцеві громадські організації, які переймаються проблемами інвалідів, забезпечували бахмутян на Київщині кріслами колісними й ходунками, то ми бачили в багатьох з них сльози на очах. Це було неймовірно зворушливо. Люди плакали від радості, що можуть знову пересуватися і дихати свіжім повітрям, – згадує жінка.
Проблема не може бути вирішена, якщо про неї не знають
Своєю чергою, робота осередку для задоволення потреб людей з інвалідністю не обмежується наданням послуг тільки у своєму місті. Відповідальні за осередки «З Бахмутом у серці» постійно комунікують один з одним, створена група, у якій відбувається оперативний обмін інформацією, і якщо в когось є зайві засоби пересування, а це дуже дороговартісне обладнання, або дитяче харчування, або ліки, памперси тощо, то один осередок передає це іншому для забезпечення потреб вразливих категорій бахмутян.
-Створюючи осередки підтримки в різних регіонах, Бахмутська міська рада поставила перед нами завдання обʼєднатися і дійти до кожного, хто потребує допомоги, – каже Людмила Бондарєва. – І ми звертаємось до бахмутян, які проживають у населених пунктах, де осередків немає, – звертайтеся в будь-який наш осередок. Бо проблема не може бути вирішена, якщо про неї не знають.
За даними Національної соціальної сервісної служби України, у лютому 2025 року на обліку держави перебуває 4,8 млн внутрішньо переміщених осіб, з яких 106 280 осіб мають інвалідність. Найбільшу кількість внутрішньо переміщених осіб прийняли наразі Київська, Дніпропетровська, Харківська, Львівська та Одеська області.
Бахмутська міська воєнна адміністрація уклала вже багато угод та підписала меморандумів з місцевими адміністраціями про спільні дії у питаннях підтримки ВПО нашої громади, мабуть, було б доцільним запровадити в цих областях і спільні регіональні соціальні програми з підтримки вимушених переселенців з інвалідністю.
Надія Панкратова.
Фото із сімейного архіву Ніколаєвих та надані осередком підтримки бахмутян в Одесі.
