Перед початком повномасштабного вторгнення Бахмутський міський Народний Дім нараховував 34 працівника. До 16 тисяч людей відвідували в ньому більше 170 різноманітних заходів на рік, працювали 40 гуртків і творчих колективів. З початком воєнних дій Народний дім не зупинив свою роботу, але скорегував її напрямки. Зараз працівники культури єднають рідну громаду в різних областях України.
Коли почалася війна
Вже з квітня 2022-го у приміщеннях Базового комунального закладу культури «Бахмутський міський народний Дім» і його філій були облаштовані пункти гуманітарної допомоги.
-Ми плели маскувальні сітки, видавали безкоштовний хліб, всіляко допомагали людям, які вимушено покинули свої домівки й опинилися в скрутному становищі, – говорить Світлана Бойченко, директорка закладу, – приймали участь у ліквідації наслідків ворожих обстрілів.
Директорка згадує, як під канонаду розвантажували паляниці з Полтави, як намагалися вдягти біженців, як допомагали військові, надаючи консерви із залишків. І як голодні люди відкривали їх і їли прямо там, біля Народного дому, на лавочках.
Одночасно працівники намагалися зберегти цінні експонати й новітнє обладнання. У закладі до війни діяли співочі й танцювальні колективи, театр-студія, майстерні ужиткового мистецтва. У безпечне місце відправили їх технічну апаратуру. А ось костюми й музичні інструменти, на жаль, було втрачено.
Справжнім культурним осередком Дому був єдиний на сході Народний музей писанкарства та розвитку народних ремесел із витворами писанкарства, гончарства, вишивки, плетіння з лози та інших видів декоративно-ужиткового мистецтва талановитих майстрів з Бахмута.
-На стендах висіло понад тисячу експонатів писанок з усіх історико-етнографічних районів країни, – розказує майстер традиційних народних ремесел із Бахмута Дмитро Денисенко – Під час екскурсій мене часто питали, а що всі ці узори з голови? Ні, не з голови. Кожен район – своя символіка, свої кольори. Інше діло, що у нашому регіоні традиція писанкарства не була розвинена. У школах педагоги, не володіючи технікою та не маючи обладнання, просто вчили дітей розмальовувати яйця пензликом та називали їх писанками. А то були звичайні крашанки. Писанка розписується писачком восковою технологією. І вона є оберегом, синхронізованим із людиною, що її розписувала.
На жаль, під час евакуації першої партії писанок із бахмутського музею, машина потрапила під обстріл, були поранені волонтери, що їх перевозили, а експонати були втрачені. Другу частину цього скарбу врятувати вдалось. Начальниця Управління культури Бахмутської міської ради Ірина Булгакова зустрічала його в Києві. Всі короби були обгорівшими. Музей Пирогово допоміг відновити колекцію. Ірина Володимирівна особисто дбайливо перетерла кожну писанку, наново нанизували їх на нитки, робили нові короби. Те, що зберіглося, і зараз експонується в національному музеї Пирогово.
Неабиякий резонанс мала і виставка Дмитра Денисенка з циклу різьбленок на шкарлупі страусиних яєць та графіки на біблійні мотиви «VIA DOLOROSA» у самому серці столиці – у Національному заповіднику «Софія Київська».
Ремеслам з віковою історією та глибокими традиціями – писанканству, ліпленню, гончарству, ткацтву, розпису та іншим видам народних мистецтв – майстер навчає бахмутян та всіх бажаючих у Краматорську, де до жовтня працювала творча майстерня Бахмутського міського народного Дому. Нажаль, сьогодні в місті стає вже дуже небезпечно.
Так в умовах війни за допомогою творчості люди мають змогу віднайти внутрішній спокій та позитивні емоції.
Робота не переривалася
Пані Світлана Бойченко наразі також мешкає в Краматорську й звідти керує роботою Бахмутського міського народного Дому, під творчим дахом якого із жовтня цього року об’єдналися фахівці інших закладів культури Бахмута.
-Робота Народного Дому не переривалася. Ми з частиною колег ще працювали в рідному місті. А ті, хто виїжджав, знаходили можливості поновити діяльність там, де оселилися. Приходили, наприклад, до місцевої бібліотеки або до хабу для переміщених осіб і пропонували провести майстер-класи з прикладного мистецтва, творчі зустрічі, арт-терапію. Так наш Дім почав розгалужуватися по Україні, – зазначає директорка закладу.
Наразі спеціалісти Бахмутського міського Народного Дому працюють у Київській, Дніпропетровській, Івано-Франківській, Чернігівській, Донецькій, Рівненській, Полтавській, Черкаській областях і навіть у Болгарії та Нідерландах. На сьогодні працюють 54 різних клубних формувань Народного Дому ‒ це творчі колективи й клуби за інтересами, офлайн і онлайн, дитячі, дорослі, змішані, розважальні, пізнавальні та інформаційні.
Як одна родина
Щороку співробітники Народного дому збираються з різних куточків України разом і проводять масштабні, яскраві, незабутні заходи, які продовжують довоєнні традиції та народжують нові.
Серед них фестиваль «Незламна культура Бахмута і друзі», який проходить у Національному музеї народної архітектури та побуту України, більш відомому як Пирогів. Традиційно широко відзначається День міста Бахмут. Цього року «Мистецький автобус» Управління культури Бахмутської міської ради привітав бахмутян в Полтаві, Києві, Кропивницькому, містечку Хансена, Чернігові, селищі Гоща. Також разом відзначається Всеукраїнський день працівників культури й майстрів народного мистецтва та інше.
-Наразі у Народному домі плідно працюють вокальні колективи, зразковий колектив образотворчого мистецтва. Зараз приєдналися хореографічні та театральний колективи, і навіть цирковий, – каже пані Світлана. – Ми багато втратили: будівлі, майно, але ми маємо зберегти найдорожчий скарб – наших працівників культури, які задля підтримки країни в будь-яких умовах роблять неможливе. Мої колеги — гідні приклади незламності. У таких умовах ми не лише збереглися як професійний колектив, а й перетворилися на справжню єдину родину.
Майже кожен працівник є керівником декількох об’єднань, бо, як виявилося в екстремальних умовах роботи й підтвердилося на практиці, кожен з них має безліч талантів. А талант плюс бажання навчатися новому дає дуже гарний результат.
Так, наприклад, керівниця театру-студії «Фенікс» Тетяна Салієва раніше навчала дітей акторської майстерності. А зараз ще й є керівницею клубу декоративно-ужиткового мистецтва «Іграшка власними руками» й клубу аматорської художньої творчості «Творча людина». Вона почала чудово малювати ще й навчати інших!
-Ми зараз нарозхват, – підкреслює Світлана Бойченко. – Тому що не зупиняємось. Ми не кажемо, що в нас немає місця та свого будинку культури, що нам ніде працювати. Ні, ні, ми знаходимо й працюємо.
Багато залежить від наших керівників, від міської ради, зазначає директорка Народного дому.
-Начальниця Управління культури Бахмутської міської ради Ірина Булгакова, без сумніву, створює атмосферу єдності, впевненості й потрібності. Уміле «тримання керма» не дозволяє нам просто «дрейфувати», а надихає на відновлення.
Коли співає «Рапсодія»…
Сама пані Світлана співає у вокальному ансамблі естрадної та народної пісні «Рапсодія» Бахмутського міського народного дому. «Бо в такому оточенні неможна не співати», каже вона. А керує «Рапсодією» Анна Голубцова ‒ «бахмутський соловейко», креативна майстриня, волонтерка зі стажем і відповідальна особа культурного осередку «З Бахмутом у серці. Чернігів».
-Коли ми з Оленою Голубцовою, моєю родичкою і солісткою, переїхали до Чернігова, нам дуже хотілося співати після важкого року в Бахмуті, де ми переважно волонтерили й займалися евакуацією людей і майна, – згадує Анна. – Пішли в місцевий фольклорний театр пісні й так міцно про себе заявили, що одразу були запрошені до участі в їхній виставі. Усі дуже були здивовані, що ми так вільно володіємо українською мовою, що в нас такі гарні співочі голоси. І в «Новинах» тут же пішло, що вокалісти з Бахмуту підкорюють Чернігівщину.
Через декілька місяців стало зрозумілим, що осередок із підтримки бахмутян у Чернігові має всі підстави перерости в культурний осередок для всіх інших внутрішньо переміщених осіб. Матеріально допомогло Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, яке саме звернуло увагу на активних і талановитих представників з Бахмуту.
-І наша «творча мама», Ірина Булгакова, відчула, що ми можемо потягнути таку велику роботу й довірила нам її, допомагаючи повсякчас. До нас разом із бахмутянами приходять на заходи люди з різних прифронтових, окупованих міст, і ми щиро й багато для них працюємо, допомагаємо гуманітарно, психологічно розвантажуємо. Я ще навчилася вокалотерапії і з неї зараз також веду заняття, у тому числі для жінок, постраждалих від насилля, – каже пані Анна.
Через те, що Чернігів прикордонне місто, власне ансамбль «Рапсодія» не має змоги проводити великі концерти. Але коли колектив збирається разом на виїзді на честь якогось свята, то такі виступи справжнє торжество співу.
-Чернігівці нас добре знають як Народний дім з Бахмуту. Але коли виступаю саме для бахмутян, відчуваю себе справжньою зіркою. Розумієте, у принципі, люди культури, вони не просто працюють у своїх організаціях. Вони проживають там життя.
Додамо, що репетиції «Рапсодії», та навіть підготовка костюмів до виступу – усе проходить онлайн. А коли колектив виходить на сцену, то зал у захваті. Так було й в Полтаві на День міста Бахмута, коли директорка місцевого будинку культури була вражена співом бахмутянок: як вам вдається дистанційно творити таку майстерність!
Кожен із нас «обріс» людьми
Олена Голубцова раніше писала вірші, на багато з яких були створені пісні ансамблю «Рапсодія». Але зараз такого, поетичного, натхнення небагато, ділиться авторка й співачка. Водночас народжуються прозаїчні твори й… витвори з декоративного мистецтва, за які Олена була вже неодноразово нагороджена першими преміями всеукраїнських конкурсів.
Неймовірно креативна й талановита жінка, письменниця і поетеса, авторка й виконавиця пісень, майстриня на всі руки і берегиня нематеріальної культурної спадщини, так кажуть про Олену колеги. А вона зазначає, що любить викладати учням і для неї дуже важливо долучати дітей до збереження національних традицій.
-Коли почалася війна, я думала, ну, як ми будемо працювати? – ділиться пані Олена. – А наразі бачу: працюємо й виходить дуже круто! Розкиданість по різних містах майже не відчувається, ми постійно спілкуємось один з одним. А аудиторія, яка збирається на наші заходи, з кожним разом зростає.
Осередок проводить багато онлайн-заходів, і Олена Голубцова розповідає на них про видатних українських авторів, веде народний календар. А в офлайні навчає, наприклад, старовинному способу прикрашання домівок – гіпсовому литтю і ще багато чому цікавому. Увага до нематеріальної спадщини йде рука об руку з турботою про ментальне, психологічне здоров’я підопічних.
-Коли ми виїздили на гастролі до Дня Бахмуту, то нам телефонували із запитаннями «А коли ви повернетесь? Ви про нас не забули?» А як можна забути! Кожен із наших працівників «обріс» людьми, які чекають зустрічі, позитиву, творчості. Ми їх об’єднуємо. Наше місто живе в наших серцях – а якщо живемо ми, то живе й Бахмут, – творчо резюмує Олена Голубцова.
Бахмутяни в столиці
Наталя Решетняк разом з колегами з Бахмута працює з бахмутянками, киянками й уродженками інших українських міст в столиці, це Vcentri HUB на Оболоні. Вона одночасно завідує відділом з культурно-масової роботи Бахмутського міського народного Дому й керує аматорською Art-studio «Модні тенденції».
На заняттях жінки вивчають техніку макраме, а нещодавно оволоділи технікою кінусайга, розповідає пані Наталя. Це японське мистецтво створення об’ємних картин з кольорових шматочків тканини без використання голки й ниток, коли шматочки тканини заправляють у спеціальні прорізи на основі з пінопласту, створюючи мозаїчне зображення, що нагадує вітраж.
-Наші зустрічі традиційно починаються з обнімашек, – посміхається керівниця студії. – Приходили спочатку бахмутянки, потім приводили знайомих із Северодонецька, Тореза, Херсона, Києва. Ми приймаємо всіх з радістю. Навчити рукоділлю, підтримати дрібну моторику, важливу для роботи мозку, сприяти ментальному здоров’ю, адже на заняттях жінки залишають тривожні думки й відчувають впевненість, коли самі створюють красиві предмети, – це одна з наших функцій. Але є ще й не менш важлива – тут вони об’єднані й жваво спілкуються. Для багатьох перші дружні контакти в незнайомому місті зав’язалися саме тут.
Представники Народного дому також ведуть музичні заняття, знайомлять з історією українських пісень, навчають торцюванню – створенню об’ємних виробів із паперу, ще полюбляють готувати поробки з фетру або ниток, на свята організовують вистави й вікторин, а для малечі працює клуб українського анімаційного кіно «Мультяшка». Так у Народному домі навчаються і дорослі, і діти, причому приходять і юні відвідувачі з особливими потребами.
-У нас є ще окремий напрямок роботи – це співпраця з Поліцією охорони в місті Києві. Для їхніх співробітниць, у яких чоловіки безвісти зниклі або захищають країну на нулі, проводимо творчі майстер-класи. А не так давно побували у військових, які перебувають на реабілітації. Учили їх в’язати макраме й були здивовані, наскільки чоловікам це сподобалось, – каже Наталя Решетняк.
До речі, бахмутяни в столиці готують і гумористичні міні-вистави. Одну з них, присвячену Дню працівників сільського господарства, можна буде побачити в середині листопада онлайн.
Куди б нас не закинуло життя…
Олена Рудик з Бахмуту наразі мешкає в Києві і є постійною відвідувачкою заходів Бахмутського міського народного Дому. Вона сама працювала раніше в школі мистецтв і для жінки заняття не тільки придбання нових умінь і навичок. Олена каже, що головне для неї в зустрічах це підтримка активних зв’язків із рідною громадою.
-Я деякий час перебувала за кордоном, але вирішила повернутися. Бо відчуваю тут справжнє тепло, яке дуже потрібно. І киянки в захваті від того, що роблять бахмутяни. Для мене це було дивно – тут же Київ, він великий, можна відвідувати театри, філармонію, концерти. А мешканці столиці приходять сюди, у таке невеличке коло, і їм подобається, вони залишаються, – розповідає пані Олена.
Інша учасниця творчих майстерень – Світлана Лісюк із Северодонецьку. У Києві в черзі за гуманітарною допомогою вона познайомилась з іншими переміщеними жінками, одна з них запросила на майстер-клас Бахмутського народного Дому.
-Я ж не з Бахмута, гадалось, навряд чи мене приймуть, – каже жінка. – Але зустріли дуже радо, ходжу вже рік. Навчаюсь цікавим технікам ручної роботи, з’явилось багато знайомих і я відчуваю себе рідною в цьому колі. І разом зі мною сюди вже ходять донька й маленький онук. А старша онука всі поробки, що приносимо, збирає і використовує як аксесуари, зараз це модно.
Світлана розповіла про, здавалось би, незначний епізод зі свого київського життя, який, по суті, демонструє втілення тої важливої цілі, заради якої працює Народний дім.
-Колись знайома мені каже: «Я тебе бачила, кричала, кричала: “Свєта, Свєта”, а ти не відгукуєшся». Відповіла їй: «Я вже звикла за три роки, що тут ніхто мене не покличе. Це дома я могла одразу обернутися». А один раз ішла, теж почула як звуть. Обернулася – іншу людину звали, якось ніяково стало, думаю: «Чого відгукуєшся, тут все одно тебе ніхто не знає». А от тапер завдяки таким зустрічам у нас, дійсно, є знайомі й приятелі. Мене вже знають і я вітаю багато людей. Дякую Народному дому й бажаю майстриням сил і натхнення на всі подальші цікаві заходи.
«Творча мама», як називають начальницю Управління культури Бахмутської міської ради Ірину Булгакову співробітники Народного дому, підкреслює, що попри всі труднощі, культура для Бахмутської громади залишилася тим фундаментом, який підтримує людей у ці важкі часи.
-Ми не просто продовжили працювати – ми змінили формати, підлаштувались під нові обставини й стали поруч із нашими людьми там, де вони зараз вимушено перебувають. Навіть розкидані Україною, ми залишаємося однією командою, яка несе Бахмут у серцях. Саме культура сьогодні допомагає нашим людям триматися й не втрачати віри. І завдяки великій любові до Бахмута, яку кожен із нас несе в собі, куди б нас не закинуло життя, ми залишаємося єдиною родиною, – зазначає Ірина Володимирівна.
———————-
А доєднатися до заходів можна онлайн за посиланням: https://www.facebook.com/profile.php?id=100022098173328
Автор: Надія Панкратова
Фото: з архіву Бахмутського міського народного Дому.
