Де тільки не знайшли прихисток бахмутяни, розкидані війною по всьому світові. Газета «Вперед» продовжує розказувати про долі земляків, про те, як вони інтегруються в громади, де зараз тимчасово мешкають, та якою надією живуть. Це розповідь бахмутянина, колишнього депутата Бахмутської міської ради Володимира Афанасьєва.
Коли їхав з обстрілюваного Бахмута, вона була такою далекою… Настрій був поганий, а самопочуття ще гірше. Шлях мав бути не близький. Перевізник обіцяв, що довезуть до Львова, а далі більшість поїде іншим транспортом до Варшави. Яким було моє здивування, коли більшість змінила свої плани. Виявилося, що до Варшави їду я один. Самотнього мандрівника за обіцяні 2000 гривень вести явно не хотіли. Довелося шукати інший вихід.
Насилу дістався Таллінна. Настало мирне життя в іншій країні.
Знайомство почалося з безоплатного обстеження стану здоров’я та лікування у відділенні інтенсивної терапії. Мене дещо здивувало, що ставлення до біженця-бахмутянина та директора будівельної фірми естонця Урмаса було однаковим. У лікарні мене попередили, що за дачу хабара в країні кримінальна відповідальність.
За тиждень покращили стан мого здоров’я. Лікуючий лікар періодично запрошує мене на повторне обстеження. Все нормально.
Шлях до Естонії у всіх був різний. У когось цілеспрямованим. У багатьох є тут родичі або знайомі. За цей час вдалося познайомитися з багатьма біженцями і дізнатися про їхні відчуття і поневіряння під час переміщення.
Наприклад, Ніна намагалася виїхати зі своїм чоловіком із Маріуполя на авто. Завантажили речі та документи. Повернулися в будинок, і в цей час снаряд влучив у машину. Добре, що залишилися живі, і сусід, який від’їжджав до Польщі через Росію, забрав їх із собою. В Естонії їх добре прийняли і вони залишилися.
Таня з Сумської області була навіть певний час в окупованому місті, а потім від гріха подалі виїхала в Таллінн до доньки. Інша Тетяна виїхала з Києва відразу після перших обстрілів. У неї тут давно живе син. У розмові з’ясувалося, що вона була з моєю дружиною на зборах ЕКОЛОГІЧНОЇ ЛІГИ в Севастополі.
Зустрів у Таллінні біженку з Бахмута Тетяну Чуйко, яка працювала на Фармацевтичній фабриці. Зустрічаємося в групі біженців. Ділимося спогадами про наше місто. Сумуємо за ним і знайомими людьми. У нас із нею спільні проблеми. На відміну від інших наших знайомих тут, нам повертатися нікуди, а роки йдуть.
Сподіваємося, що Естонія нас у біді не кине. Естонія чудова країна. Ставлення до біженців доброзичливе.
Хочу наголосити, що і біженцям також потрібно поводитися належним чином. Окремі наші громадяни намагаються обманом отримати соціальну допомогу. Тепер Естонія починає посилювати вимоги, а до цього все будувалося на довірі.
Більшість працездатних українців працюють. Усе залежить від кваліфікації. Затребувані багато робочих спеціальностей. Більшість жінок знайшли роботу в торговельних комплексах. Вчителі працюють в школі для українських дітей. Для них ще важко звикнути, що вчитель тут самостійний і не потрібно чекати вказівок. Тільки ось скоро на них чекає випробування на знання естонської мови. Думаю, що для багатьох це стане проблемою.
Знайшли себе і викладачі танців, і спортивні тренери, і фахівці з манікюру та педикюру. Був на кількох курсах з адаптації, і там заняття ведуть наші українки.
Аня приїхала з Києва на початку війни. Її дитина у віці 2,5 роки ходить у садочок з естонською мовою навчання і вже говорить. Мама намагається від неї не відставати. Вікторія з Маріуполя навчає комп’ютерної грамотності.
Наші люди не пропадуть. Знаю одну сім’ю, в якій усі члени від малого до великого працюють, і вони вже змогли купити в Таллінні квартиру. Хоча квартири дорогі, але кредит дають із терміном погашення 30 років.
Більшість біженців квартири знімає, а управи відшкодовують витрати на утримання.
Контингент біженців поповнюється. Тепер починають приїжджати на дорогих машинах і з речами, а не з одним пакетом або валізою. Необхідно зазначити, що реєстрація та навчання біженців проходять дуже організовано й тактовно. Нам усьому цьому варто повчитися і потім застосовувати у себе в Україні.
Дуже важливо, що транспорт у Таллінні безкоштовний і ти спокійно можеш насолоджуватися краєвидами міста, і тобі не потрібно в цьому випадку перекладати ціни з євро в гривні.
На перших порах у магазинах доводилося займатися переведенням цін у гривні. Заняття сумне. На українську пенсію і в Україні нелегко, а тут і поготів. Добре, що Естонія робить доплату. Не шикарно, але можна скромно жити.
Сумуєш, звісно, і за домом, і за приятелями, і за сусідами. Щоправда, одна сім’я сусідів Чепікових опинилися не дуже далеко в естонському місті Тарту…
Розкидала нас війна. Віддалила і наблизила. Періодично дзвоню в Україну. Слава Богу, знайомі живі. І слава Богу, що далека Естонія стала для українських біженців дуже близькою і рідною.
З групою біженців в офісі фонду відзначаємо Новий рік.
«Вареники були різних видів і дуже смачні. Жінки старалися, а мені довірили приготування чаю».
У музеї кіно
Майстер-клас із виготовлення різдвяних віночків.
