Війна розірвала наше місто на шматки, а бахмутські діти спробували скласти його назад. Пазл за пазлом. Фарба за фарбою. Пам’ять за пам’яттю…
Класичний вислів «діти — наше майбутнє» набуває зовсім іншого сенсу, коли майбутнє оповите димом війни. Поки на фронті гуде зброя, в тилу точиться не менш запекла боротьба – за збереження генофонду української нації, за дитинство, за ментальне здоров’я юних українців, за їхню ідентичність і любов до рідної землі.
Освіта під обстрілами
– Ніхто краще за українських вчителів, а тим паче за педагогів Донеччини і Бахмутської громади, не знає, що означає, коли освіта переривається жахливою війною, – розмірковує Оксана Карпець, начальниця Управління освіти Бахмутської міської ради. – Вимушене переміщення родин з дітьми, скорочення кількості учнів, втрата педагогічного складу, руйнування інфраструктури, і, що не менш важливо, психічне здоров’я учасників освітнього процесу – усе це дестабілізує освітню систему.
І тим не менш, новий навчальний 2025–2026 рік у Бахмутській громаді розпочався у дистанційному форматі для 2163 учнів шести шкіл і 540 вихованців п’яти дитячих садків. Працює Центр туризму, краєзнавства та екскурсій.
– Але ми прагнемо й до очного навчання, адже саме воно найкраще підтримує емоційний стан дітей, — зазначає Оксана Петрівна. — Тому й працюємо на восьми освітніх локаціях у Дніпрі, Києві, Одесі, Харкові, Полтаві, Кривому Розі, Жовтих Водах і Кременчуці.
Пазли єдності
Показовим прикладом єдиної роботи всіх цих локацій стала акція «Пазли єдності Бахмута».
Про те, як вона була організована, і про її вплив на учнів шкіл Бахмутської громади ми попросили розказати Олену Гаврющенко, методиста Управління освіти Бахмутської міської ради, одну з авторів «пазл-ідеї» та безпосередню її виконавицю.
— Мета акції була спрямована на консолідацію бахмутян, які перебувають у різних містах України, – розповідає Олена Ігорівна, — і тому її символом було обрано саме пазл, де кожен фрагмент уособлює частину громади. Ми виготовили 10 фрагментів-пазлів для восьми освітніх локацій. У кожному місті діти разом з педагогами розфарбовували свій фрагмент у єдиному стилі. Останній фрагмент створювався в Дніпрі, і саме там усі частини збиралися в єдину картину.
Спочатку цією акцією зацікавилися педагоги. Вони довго обговорювали, що саме може бути зображено на фрагментах. Після того як була сформована єдина картина міста, організатори звернулися до учнів. Діти сприйняли задум на ура і взялися за діло. Пропонували свої ідеї, домальовували деталі, радилися між собою, які кольори краще змішати. Було видно, що вони відчувають важливість моменту й намагаються все це передати якнайкраще.
Кожен як частинка великої картини
Безпосередні учасники акції з захопленням згадують про свої враження від роботи.
— Нам показали пазл, і ми почали пригадувати, що на ньому зображено та як найкраще відтворити це в кольорі, — ділиться спогадами Карина Віцько, учениця Бахмутської ЗОШ №12. — Коли ми розмальовували й складали його, я відчувала водночас і любов до свого міста, і смуток через його втрату. У пам’яті оживали улюблені місця: старовинна дерев’яна церква, Алея троянд, набережна Бахмутки… Щоб кольори були максимально правдивими, ми «радилися» з інтернетом, шукали там фото. Хотілося не просто змішати фарби, а створити справжню картину. Це було захопливо.
— А нам із друзями випало розмалювати ставок із лебедями та знак «Я люблю Бахмут», — доповнює Карину Дмитро Денисенко, також учень Бахмутської ЗОШ №12. — На перший погляд завдання було нескладним, але викликало багато емоцій: тугу за зруйнованим містом і водночас гордість за його незламність і стійкість. Того Бахмута, який я пам’ятаю, уже немає, і дещо стерлося з пам’яті. Але після нашої спільної роботи над картиною все знову ожило перед очима.
— Коли ми розмальовували свій пазл, я дуже хвилювалася, щоб він вийшов гарним, адже це частинка мого Бахмута, — зізнається Анна Гаврющенко, учениця Бахмутської ЗОШ №24. — А коли мені повідомили, що я озвучуватиму відео, то ще більше зраділа, хоч і трохи боялася. Хотілося сказати так, щоб усі відчули, як ми любимо наше місто. Думаю, мені вдалося передати це почуття, бо я була щирою. Мамі сподобалося, а її думка для мене найважливіша. Було надзвичайно приємно усвідомити, що я теж стала частиною цієї великої картини.
Відео, про яке говорить Анна, можна подивитися за посиланням:
https://www.facebook.com/artgorono/videos/1274905653944054
Зцілення через творчість
Психологи вбачають у таких ігрових і святкових акціях важливу терапевтичну функцію та глибокий екзистенційний зміст.
— Такі процеси мають позитивний вплив на емоційний стан і ментальне здоров’я дітей, — коментує психолог КУ «Центр професійного розвитку педагогічних працівників Бахмутської міської ради» Юлія Коршун. — Під час спільного складання пазлів вони відчували, що не залишаються сам на сам зі своїми переживаннями, адже працюють заради спільної мети. Це дарує відчуття приналежності, яке помітно зменшує тривогу й самотність.
Важливим є й те, що ця діяльність дала дітям відчуття контролю та надії. У світі, де так багато непередбачуваності і втрат, можливість зробити свій маленький, але значущий внесок у символічне відновлення рідного міста додає кожному сил. Акція також сприяла розвитку важливих соціальних навичок – співпраці, взаємоповаги та довіри. Щоб успішно завершити спільну роботу, діти вчилися домовлятися, чути одне одного й допомагати. Це зміцнює дружбу та формує розуміння, що кожен учасник важливий для результату.
Весь процес перетворився на своєрідну форму символічного зцілення. Складаючи розірваний образ міста, діти наче зшивали власні рани та трансформували біль війни у щось творче й об’єднуюче.
Ці миті безцінні
Поки діти розфарбовували пазли, дорослі спостерігали збоку — мовчки, із тремтячими серцями.
̶ Коли моя донька малювала свій пазл, в її очах світились і радість, і смуток водночас, – розповідає мама маленької Катерини Оксана Дєвічева, ВПО з Бахмута, що живе в Жовтих Водах. – Вона пригадувала улюблені куточки Бахмута й хотіла передати кожну деталь з любов’ю. Я дивилася на неї й розуміла: ці миті безцінні. Такі заходи потрібні, бо вони повертають дітям пам’ять про рідне місто, яке зараз так болить у серці. Це допомагає їм не втрачати зв’язок із Бахмутом і вірити, що одного дня ми знову зможемо побачити його відбудованим.
Мовчання — не вихід
Більшість бахмутян, з ким нам вдалося поспілкуватися, готуючи цей матеріал, впевнені, говорити з дітьми про Бахмут треба. Так, їх дитинство припало на війну. Багатьох із них вивозили в паніці, під звуки обстрілів, без іграшок, без пояснень. Вони просто бачили страх в очах дорослих. А тепер нарешті треба починати говорити з ними про Бахмут не як про втрату, а як про частину нас. Бо мовчання — не вихід. Діти хочуть пам’ятати, але їм потрібна підтримка, щоб робити це без страху. Адже саме ці діти, які нині складають пазли пам’яті, згодом складуть і нову країну — мирну і вільну.
Схожими емоціями ділиться й Ірина Козаченко, мама п’ятирічної Софійки, яку евакуювали з Бахмута ще влітку 2022 року. Жінка зізнається: дівчинка майже не пам’ятає міста, але батьки намагаються робити все, щоб Бахмут був для неї не тільки словом у розмовах дорослих.
— Коли я показую Софійці фотографії Бахмута, вона розпитує: «Мамо, а що це за ставок? А я там була? А що таке Бахмутка? А як виглядала набережна, чи були там лавочки, і чи ще є ті лебеді?» – розповідає пані Ірина. – І я розумію: ми не повинні дозволити, щоб наше місто зникло з дитячої пам’яті. Навіть якщо вони не все бачили на власні очі — це частина їхньої ідентичності. Ми з донькою часто малюємо разом. Вона любить фарбувати сонце і квіти, які, за її словами, «ростуть у Бахмуті, коли він щасливий»…
Віктор Гриненко.
Фото надані Управлінням освіти Бахмутської міської ради.
