Бахмутяни. Мрії. Дії.
-Він просто з розуму сходить, сумує за землею, – розказує про чоловіка переселенка з Клинового. – Збирає по Одесі якісь баночки, коробочки, наповнює їх землею. І де не знайде якусь семенину, висаджує туди. У нас на сьомому поверсі орендованої квартири вже ціла овочева оранжерея…
Газета «Вперед» розповідає багато історій бахмутян-переселенців про те, як вони влаштовують своє життя на чужині. Ця історія особлива. Люди ні на що не скаржаться, нічого не вимагають від держави. Вони хочуть самі взятися за вирішення своїх проблем.
Ця ідея прийшла в голову бахмутянці Надії Філієвій.
-Переселенчеських грошей, – розказує пані Надія, – на оренду квартири в місті та харчування не вистачає, тому винаймаємо житло в селах неподалік Одеси. Зазвичай це занехаяні покинуті будівлі. Ми селимося, приводимо їх до ладу, так би мовити до товарного вигляду, а потім господарі вирішують їх продати. Так і микаємося по чужих кутках.
-Я вийшла з електрички та пройшла пішки 40 кілометрів селами навколо Одеси. Дивилася, спілкувалася з людьми, питала, чи немає у них покинутих домівок, де б бахмутяни, які не бояться роботи, могли б оселитися, відремонтувати їх, працювати та допомагати цим селам відновлюватися та розвиватися.
З’ясувалося, все це не так просто. Безхазяйських будинків всюди багато, вони руйнуються, але всі вони мають власників. Навіть якщо тих власників протягом багатьох років ніхто не бачив і не чув де вони, просто взяти та оселитися в цих будинках ніхто не має права.
Тоді у пані Надії виникла інша ідея. Ми знаємо, що в Україні будуються модульні містечка для переселенців. А чому б не збудувати модульне село? Вона зібрала групу однодумців – 30 бахмутських родин і почала діяти.
-Ми знайшли село. Воно називається Надія, має водопровід та нове асфальтне покриття і знаходиться в п’яти хвилинах ходьби до електрички та в двох годинах їзди до Одеси. Там нам можуть виділити землю для будівництва села нашої мрії. Ми вже й назву придумали – Новобахмутське. Але коштів для нього у сільради немає. Я хотіла дізнатися у одеської обласної влади, чи можуть вони хоч якось допомогти бахмутянам, але жодна моя спроба потрапити до представників цієї влади успіхом не увінчалась.
Розказуючи мені свою історію, пані Надія мала єдину ціль.
-Я хочу, щоб про нашу мету дізналося якомога більше людей. Може, знайдуться небайдужі до нашого горя люди, які б мали добру волю допомогти нам. Може, у когось є досвід будівництва модульних будиночків, поділіться з нами! Може, ви можете допомогти нам у юридичних питаннях, допоможіть! Може, ви знаєте де знайти спонсорів, дайте нам цю інформацію! Ми – люди, які вміють та хочуть працювати на землі, можемо працювати на фермі, у теплиці, будь де, та приносити користь громаді. А може, є такі села, яким потрібні спеціалісти і які готові нас прийняти, забезпечити житлом та роботою? Нам зараз дуже потрібна трудотерапія, щоб не з’їхати з глузду у тій ситуації, в якій ми опинились. Будемо вдячні за будь-яку інформацію та пораду.
В Бахмуті Надія Філієва працювала у дитсадку, вона проста жінка, і поки що навіть не знає з чого почати, терпляче оббиває пороги і просить: «Допоможіть»…
Якщо у вас є можливість та бажання це зробити, телефонуйте на номер: 099-602-79-79. Це телефон редакції газети «Вперед», яка бере на себе інформаційний супровід цього великого будівництва. Будемо тримати вас, шановні читачі в курсі.
Дивіться розповідь Надії Філієвої, як то кажуть, із перших вуст за посиланням https://www.youtube.com/watch?v=1hGe0Amr370&t=294s
Світлана Овчаренко.
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.
Все це цікаво Алеж жити на рідній землі лутше .Я буду жити у РІДНОМУ МІСТІ.І нехочу жити не де .Хай буде важко але ми ВІДБУДУЄМО НАШЕ МІСТО.До зустрічі у РІДНОМУ МІСТІ БАХМУТ 🇺🇦