Уривки з інтерв`ю начальника Бахмутської міської військової адміністрації Олексія Реви, яке він дав агенції “Укрінформ”.
– Скільки людей мешкало в Бахмуті до повномасштабного вторгнення росіян?
– До повномасштабного вторгнення Росії на території Бахмутської громади проживало близько 80 тисяч жителів, серед яких 70 тисяч – це саме мешканці міста. На сьогодні, за нашими підрахунками, у Бахмуті залишається близько 500 осіб.
– Що сьогодні відомо про кількість загиблих жителів Бахмута?
– Найстрашніші втрати – це людські життя. З початку війни поранень від мінно-вибухових травм зазнали 505 наших жителів, серед них 17 дітей. На жаль, 204 загинули, серед них 4 дитини.
– Сьогодні Бахмут – це руїни та попіл. Складно усвідомлювати, що місто, яке ми так усі любили, окупанти просто стерли з лиця землі. Після багатьох місяців війни у Бахмуті повністю знищена вся інфраструктура, не залишилось жодної вцілілої будівлі. Ворог знищив усе! І це не просто знищені будинки, а й повністю перекреслені життя десятків тисяч людей. Це розділені сім’ї, понівечені долі, розбиті мрії…
– Чи встигли вивезти якесь обладнання з медичних та освітніх закладів?
– Так, з освітніх закладів вивезено комп’ютерну техніку, інтерактивне та мультимедійне обладнання, частково меблі, шкільні автобуси та автотранспорт. Все обладнання зараз допомагає нашим вчителям здійснювати дистанційно освітній процес.
Спільними зусиллями з Бахмута було врятовано і медичне обладнання, яке не було залучене в наданні допомоги нашим військовим і цивільному населенню, а також частково меблі. Зараз на цьому медобладнанні працюють наші лікарі у Лікувально-діагностичному центрі структурного підрозділу комунального некомерційного підприємства «Багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування м.Бахмут», який наразі успішно працює у місті Бровари Київської області. До речі, дуже скоро плануємо відкриття структурного підрозділу цього підприємства у Дніпрі. Підготовчі заходи – вже на завершальному етапі. Туди завезено медичне устаткування та меблі, змонтовано стоматологічне обладнання, створено кабінет лабораторної діагностики та пересувного рентгенапарата. Також облаштовуємо приміщення для виїзного консультативного прийому лікарів «вторинки» у Києві в одному з приміщень Центру підтримки бахмутян.
Крім того, у Києві відкрито амбулаторію №11 КНП «ЦПМД м. Бахмута», де працюють наші сімейні лікарі. У червні планується відкриття ще однієї амбулаторії в Кривому Розі.
Війна триває, вчимося жити у нових реаліях.
– Як загалом відбувалася евакуація мешканців міста? Куди здебільшого виїжджали бахмутяни?
– Люди були схвильовані, розгублені. Але поки у Бахмуті було відносно спокійно, масова евакуація не йшла. Коли безпекова ситуація загострилася, тоді вже жителі більш свідомо почали приймати рішення про евакуацію. З перших днів війни було організовано маршрути до безкоштовних евакуаційних потягів, які доставляли людей у більш безпечні регіони країни. Спільними зусиллями Бахмутської міської військової адміністрації, Донецької облдержадміністрації, Бахмутської районної військової адміністрації – жителів було евакуйовано до Закарпатської, Кіровоградської, Черкаської, Житомирської та інших областей.
Бахмутяни, рятуючись від війни, роз’їхалися по всій країні, багато хто виїхав за кордон. Наразі найбільше наших жителів тимчасово проживають у Дніпрі, Дніпропетровській області та у столиці.
Була категорія людей, які – попри всі наші вмовляння – відмовлялися виїжджати. Ми щодня проводили роз’яснювальну роботу щодо безкоштовної евакуації, розповідали про гарантії, які надає держава для того, аби люди змогли пристосуватися до нових реалій, оформити виплати.
Я вдячний нашим військовим, евакуаційній групі поліції «Білий янгол», рятувальникам ДСНС, благодійним фондам та організаціям, гуманітарній місії «Проліска», волонтерам, які під кулями допомагали бахмутянам покинути найбільш небезпечні мікрорайони та околиці міста.
– Ті, хто не хотів виїжджати та залишався у місті, наскільки були забезпечені мінімальними необхідними для життя речами?
– Найголовніше завдання для нас як військової адміністрації було зробити все задля того, аби забезпечити необхідною допомогою жителів, які попри наші постійні вмовляння все ж не хотіли виїжджати з міста. Мешканці, які залишалися, були забезпечені усім необхідним. Гуманітарна допомога у місто завозилась постійно: продукти харчування, питна вода, засоби гігієни, ліки. Люди змогли зібрати собі певні запаси.
До останнього працювали об’єкти торгівлі, хай навіть в обмеженому режимі. 31 січня у Бахмуті зачинилася остання аптека (вул. Ювілейна, 67). У результаті чергового ворожого обстрілу будівля, у якій саме й працювала аптека, була пошкоджена, тож було вирішено її зачинити. Доки дозволяла безпекова ситуація, декілька разів на тиждень у різні райони міста завозили хліб, придбаний за кошти місцевого бюджету.
Навіть під обстрілами працювали три амбулаторії: №1 (центр міста, вул. Сибірцева), №2 (вул. Оборони) та №7 (вул. Чайковського).
У Бахмуті були створені та працювали три «пункти незламності», а також, завдяки небайдужим людям, у місті було організовано три пункти обігріву, де мешканці мали змогу зігрітися, поїсти, випити гарячого чаю, зарядити мобільний телефон, підключитися до мережі Інтернет.
Також діяло чотири пункти видачі гуманітарної допомоги. Забезпечення населення питною водою було організовано разом з Міжнародною гуманітарною організацією «Людина в біді», Благодійним фондом «Янголи Спасіння» та громадською організацією «Спільна справа для людей». Із завезенням води – як технічної, так і питної – допомагав загін ДСНС.
Ми пройшли місяці найважчої зими в історії нашої незалежності. У громаді з початку активних бойових дій було повністю відсутнє газо- та водопостачання, не було світла, майже не працював мобільний зв’язок, був відсутній інтернет.
Для того, аби бахмутяни, які відмовилися від евакуації, змогли пережити зиму, за рахунок коштів місцевого бюджету було придбано буржуйки, опалювальні металеві пристрої – булер’яни, вугілля, паливні брикети. За рахунок державної субвенції також було придбано дрова.
Всі паливні матеріали на безоплатній основі видавалися мешканцям гуртожитків, приватних і багатоквартирних житлових будинків, де люди облаштовували собі укриття.
Також для обігріву бахмутяни отримали близько двох тисяч (1732 одиниці) буржуйок від Донецької обласної організації Товариство Червоного Хреста України.
– Коли ви і загалом міська влада змушені були залишити Бахмут?
– Останній раз я був у Бахмуті на початку березня цього року, коли ще військові дозволяли проїхати до міста. Якщо чесно, не думав, що це буде моя остання поїздка…
– Зараз у різних містах України відкрито центри допомоги переселенцям із Бахмута та релоковані підприємства. Яку роль у їхньому відкритті грає сьогодні міська влада?
– Для наших земляків Бахмутською міською військовою адміністрацією було відкрито центри/осередки підтримки у Дніпрі, Києві, Харкові, Одесі, Полтаві, Кривому Розі, Жовтих Водах і Костянтинівці. У межах співпраці з Покровською міською військовою адміністрацією ми також підтримуємо наших бахмутян, які тимчасово проживають у Кропивницькому.
Працюємо з міжнародними та благодійними фондами, громадськими організаціями щодо допомоги нашим мешканцям. Завдяки підтримці, бахмутяни регулярно отримують продуктові та гігієнічні набори, дитяче харчування, одяг, ковдри, постільну білизну, дитячі іграшки. Посадовими особами Бахмутської міськради на постійній основі здійснюється допомога жителям у вирішені соціальних, адміністративних, юридичних питань. При гуманітарних штабах відкрито освітні осередки, де проводяться різноманітні освітні заходи для дітей шкільного і дошкільного віку, творчі колективні заняття, майстер-класи, спортивні та культурні заходи.
Олена Колгушева, Донецька область
