Наші земляки-бахмутяни розбрелися по всій Україні та за її кордонами. Війна зламала їх життєві плани, і відтепер вони шукають нової долі. Куди переселилися наші читачі, скільки платять за помешкання та в якому комфорті живуть, я з’ясовувала, спілкувавшись з ними по телефону.
Євген з дружиною Людмилою виїхали до міста Кривий Ріг в середині жовтня. Доросла онука орендувала однокімнатну квартиру. Перебування в ній коштує 4000 гривень щомісячно. Додатково треба оплачувати комунальні послуги. Квартира обладнана усім необхідним. Це задовольняє потреби подружжя, враховуючи їх фінансову спроможність.
Родина Миколая переїхала до Хмельницького. Місяцем раніше туди евакуювалася його старша сестра з маленькими дітками. Тепер вони всі разом оселилися у двукімнатній квартирі. Їм за місяць треба викласти 12000 гривень та додатково заплатити за світло, газ і опалення. Розраховують на гроші від пенсій, виплати переселенцям та терміново шукають роботу.
Родина Надії та Віталія з Бахмуту переїхали до Київщини відразу після зруйнування їхньої домівки. Знайшли притулок у приватному будинку на Троєщині. Проживання їм обходиться біля 5 тисяч гривень разом з оплатою комунальних послуг. Сусіди допомагають дровами, а вугілля заготовили власники. Всім задоволені, аби тільки бути в безпечному місці.
До речі, інша молода пара, Олег та Марійка, зняли квартиру у Вишневому, Київської області. Їм, як вони кажуть, пощастило, бо житло від власника. П’ятдесят відсотків ріелтерських послуг вони не платили, а також ніяких договорів не складали. Спочатку оплачували за однокімнатну зі всіма зручностями 8500 гривень, без комуналки, а взимку хазяйка дала 500 гривень знижки. Тепер за місяць виходить десь 10000 гривень з комуналкою. Але кімната дуже холодна, світла постійно немає, а також не працює зв’язок. До того ж, щоб з’їздити до Києва, треба оплатити проїзд 70 гривень – в обидва кінця. Це дуже б’є по кишені. Роботу з вересня не знайшли, тому вся надія на фінансову поміч рідних та держави.
Пенсіонери із Забахмутки, Іван із жінкою Вірою, зупинилися у Павлограді. Плата за проживання в цілому 3000-3100 гривень разом з витратами на комунальні послуги. Маленькі незручності їх зовсім не лякають. Головне, що тихо. Хоча дуже сумують за домівкою.
Надія з донькою Ольгою, онуком Олександром і старенькою тіткою, яка недавно поховала сина та залишилася самотньою, переїхали до Дніпра. Їх запросила до себе старенька жіночка. Вони познайомилися з нею у церкві. Тепер знімають найбільшу кімнату у трьокімнатній квартирі. Платять вони виключно за обліковими приладами води, тепла, світла. Власниця квартири прониклася чужим лихом, намається надати свою поміч.
Наш земляк Віктор Миколайович з жінкою зупинилися у сина на Київщини. В однокімнатній квартирі вп’ятьох тісно, але родина все розуміє. Живуть дружньо та чекають миру.
Олена зі своєю матусею-пенсіонеркою евакуювалися до Дніпра влітку. Не змогли більше терпіти прильоти мін та бій гармат. Не знайшовши житла по кишені, звернулися у гуртожиток, де мешкав Оленин син-студент. Завдяки тому, що з гуртожитку ще у лютому виїхало багато студентів, деякі кімнати залишилися порожніми. Там і поселили біженців з Бахмуту. Спочатку безкоштовно, а з нового учбового року за ціною проживання для студентської молоді. Це складає близько 2000 гривень. Наразі Олена знайшла собі роботу, так що життя потихеньку налагоджується. Допомагають благодійники, церкви та волонтери.
Як бачимо, що у всіх різні умови проживання, різни витрати. Хтось оселився у Дніпрі при безкоштовному проживанні. Там заселені адмінбудівлі, де мешкають і люди з нашого міста. Ірина Володимирівна перебуває в одному з них три місяці. Разом з евакуйованими живуть у будівлі, де обладнані місця для відпочинку та сну. Розкладні постілі – не самий поганий варіант. Є душові кабінки, забезпечено безкоштовне медичне обслуговування та разове харчування. Зі слів Ірини, у помешканні тепло. При бажанні є можливість скористатися перукарнею. Живуть і чекають, коли можна буде повернутися додому.
Пенсіонери Юрій Григорович та Світлана Петрівна, коли їх дім згорів від потрапляння снаряду в дах, виїхали з Бахмуту на Рівенщину. Куди очі бачили. Оселилися у селі. Місцева влада надала їм безоплатно дім, де колись мешкав священник. Хата маленька, опалення пічне. Сусіди приносять безкоштовно картоплю, молоко, яйця. Підтримують, як можуть. Люди розуміють біль інших, бо від війни немає страхового полісу. Все в руках Божих.
Кожен, хто вимушений був залишити рідний Бахмут, вірить, що прийде той час, коли закінчиться клята війна та можна буде відбудовувати свою зруйновану оселю.
Тетяна ПОСТОЄВА.
