Шахти. Після того, як понад тисячу робітників вирушили боротися з Росією, вугледобувне підприємство на сході України зіткнулося з величезним браком персоналу. Його відповіддю було дозвіл жінкам працювати під землею вперше у його історії.
Пропозицією скористалися більше сотні людей.
“Я пішла на цю роботу, тому що почалася війна, а іншої роботи не було”, – відверто сказала 22-річна Христина.
Протягом п’яти місяців вона працювала техніком на глибині 470 метрів під землею, обслуговуючи невеликі електропоїзди, які доставляють робітників на відстань понад чотири кілометри від шахти ліфта, де вони спускаються до вугільних пластів.
Шахта, величезна вежа з шахтами, що йдуть під поверхню більш ніж на 600 метрів, виділяється на тлі плоского ландшафту та сірої погоди у листопаді.
Керівництво копальні попросило Reuters не називати його ім’я та не називати прізвища опитаних.
Христина вирішила піти на цю роботу лише після того, як подолала страх залишити чотирирічного сина Дениса вдома з матір’ю. Її рідне місто Павлоград знаходиться за 100 км (62 милі) від лінії фронту, але часто зазнає обстрілів російських ракет.
За її словами, робота цікава, але важка: кришки акумуляторів важкі, а пара може бути неприємною. Однак зарплата хороша, і вона почувається зобов’язаною залишитися і зробити свій внесок для тих, хто пішов воювати.
На тій же шахті працював її найулюбленіший старший брат. Він пішов до армії за два тижні після початку повномасштабного вторгнення, розповіла Крістіна, додавши, що дуже переживає за нього.
«Наших хлопців забрали на фронт, і тепер нам треба їх підтримати: більше на шахті зараз нема кому працювати».
Вугільна промисловість України, колись одна з найбільших у Європі, пережила десятиліття занепаду після розпаду Радянського Союзу. Централізовано керований внутрішній ринок, який він постачав, раптово припинив своє існування.
Ополченці, що підтримуються Росією, на сході України захопили багато багатих вугіллям регіонів у 2014 році. Після вторгнення 2022 року Росія окупувала ще більше шахт.
ДТЕК, власник шахти та найбільша приватна енергетична компанія України, стверджує, що близько 3000 із 20 000 гірників воюють.
З тисячі гірників цієї шахти та найближчого підприємства-побратима, які вирушили воювати, 42 особи загинули.
Хоча деякі жінки працювали на шахтах до війни, уряд заборонив їм працювати під землею, оскільки вважав цю роботу надто важкою фізично, а це політика, що діє ще з радянських часів.
Після скасування цієї заборони під час війни близько 400 жінок наразі працюють під землею на шахтах ДПЕК, хоча це лише 2,5% від загальної чисельності підземної робочої сили.
«Ми робимо все на тому ж рівні, що й чоловіки, якщо це не щось дуже важке, що ми не можемо підняти», – каже 43-річна Наталя, яка також працює техніком, який інспектує поїзди.
Раніше вона працювала в магазині з продажу електроніки, поки не втратила цієї роботи, коли українські підприємства закрилися під час першого шоку від вторгнення.
Коли Наталя вирішила працювати на шахті, її 19-річний син уже рік працював на сусідній шахті.
“Насправді я переконувала його не йти туди працювати”, – згадує вона, але сказала, що зараз із задоволенням працює на шахті і планує залишитися навіть після війни.
Макс Хундер, Рейтер
