З Дмитром Коломойцевим ми товаришуємо давно. Він неодноразово рятував мене у складних ситуаціях. Ця людина відома й багатьом бахмутянам. Дмитро працював приватним підприємцем: встановлював супутникове телебачення, потім – металопластикові вікна та двері, ще займався кондиціонерами. Безвідмовний бахмутянин має добру душу та щире серце.
Я знав, що Дмитро не проходив строкову службу в армії. Тому, коли в соцмережах з’явилася його світлина з лікарні, де він знаходився після поранення, дуже здивувався. Дякувати Богу, мій земляк залишився живим…
Головний радист 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр»
Напередодні Дня захисників і захисниць України я зателефонував Дмитрові, щоб подякувати за героїзм, патріотизм та особистий вагомий внесок в майбутню Перемогу. Як з’ясувалося, тепер він має другу групу інвалідності та продовжує працювати в одному з військкоматів нашої країни.
– Дмитро, з чого все почалося? – запитав я у героя.
– З самого початку. Коли я дізнався, що почалося повномасштабне вторгнення ворога на нашу землю, дружину відправив за кордон, а сам пішов до військкомату, щоб написати заяву та вступити до лав ЗСУ. Чекав відповіді десь два тижні, дуже переймався, що хлопці вже воюють, а я ще вдома. Дочекався… Спочатку мене направили до навчального центру, де протягом місяця я пізнавав ази військової справи. А потім мене розподілили до 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр» головним радистом роти. Я мав відповідну спеціальність, то у мене добре виходило забезпечувати зв’язок.
Коли командир роти запропонував розібратися з програмами та додатками для керування дронами, я залюбки погодився. Отримав практичний досвід, потім, не покидаючи позицій, пройшов спеціальні курси по аеророзвідці й ударним дронам та зрозумів, що ця справа мені по душі.
– На якому направленні ти воював?
– Спочатку на Ізюмському, а потім на Бахмутському. З кінця липня по кінець вересня 2022 року я був у самому пеклі. В Бахмуті були підірвані мости, командир питав в мене поради, бо я місцевий, яким шляхом краще пересуватися, по якій вулиці, тощо. Боронити рідне місто, де народився й виріс, де знаєш кожний шматок землі, то особливе відчуття.
Але 21 вересня 2022 року все могло для мене закінчитися назавжди…
– Тебе поранило?
– Ми з побратимом були на бойовому завданні. Йшов наступ, тому я як пілот проводив стрім, демонструючи командирам поле бою. Він як штурман допомагав мені. Я приземлив дрон та побіг за ним. Тільки повернувся до окопу і тут прильот. Штурман загинув на місці. У мене були сильны поранення руки, ноги, були пробиті печінка, легені, коліна, пах, тощо.
– Ти був притомним?
– Спочатку – так. Я бачив, як наді мною застиг ворожий дрон. Я чув, що йде обстріл, розумів, що деякий час мене не зможуть врятувати, до того ж рація залишилася у штурмана, що загинув… Я навіть не міг повзти, але накладав собі турнікети. Потім в очах потемніло, через мить почало біліти, стало якось легко… Я почув голос, який дав наказ не спати. Зрозумів, що мене евакуюють. В Бахмуті мій стан стабілізували, перевели до Дніпра, потім до Тернополя, потім ще до інших лікарень країни. Переніс 5 операцій. На теперішній час маю другу групу інвалідності.
– Як ти сповістив рідних, що поранений?
-Як тільки я зміг вимовити слово, попросив зателефонувати рідним, щоб вони знали, де мене шукати.
Зверніть увагу на петицію №22/201390-еп
– Ти маєш другу групу інвалідності, але працюєш у військкоматі?
– Так. Багато хлопців теж з інвалідністю продовжують працювати в тилу, біля фронту, бо на сьогодні закон не передбачає звільнення мобілізованих осіб з військової служби у зв’язку з наявністю інвалідності будь-якої групи та не обмежує строк служби осіб, які визнані «обмежено придатними». Тому була створена петиція №22/201390-еп: «Прошу надати право особам, які за час військових дій отримали інвалідність I та II групи, право на звільнення з військової служби (демобілізацію) за призовом під час мобілізації на особливий період». Я прошу земляків підтримати петицію та допомогти нам.
– Дякую тобі, Дмитро, за бесіду, бережи себе.
Віктор ЗБРАТИМ.
