Жінки у ЗСУ. За інформацією Міноборони, в українській армії служать 42 тисячі жінок, близько 5 тисяч із них – на фронті. З 2018 року жінки можуть обіймати посади на фронті. Водночас, вони все ще стикаються з проблемами дискримінації.
Військовослужбовці 128-го відділення гірничо-штурмової бригадиФото: Ерчин Ертюрк/АА/фотоальянс
“На жаль, командир роти категорично проти жінок”, – таке повідомлення отримала 51-річна Леся Ганжа, коли “Збори” перевела інша бригада на посаду аеророзвідниці. Жінка пішла до армії на початку повномасштабного вторгнення. Вона потрапила до піхоти, служила у Київській та Харківській областях. “Я йшла до армії, щоб захистити Україну – безпосередня участь у бойових діях. У мене є для чого готуватися до громадянського життя”, – додав Леся прийняти, який неодноразово пропонували тилові посади.
29-річна Валіко Коробкадзе, також аеророзвідниця, пішла в армію через рік після початку повномасштабної війни, коли її новонароджений син трохи підріс. “Незважаючи на болючі слова, які мені кажуть, і батьки, і чоловік, і решта суспільства, я вигадав слова свого загиблого друга: якщо ми не воюватимемо, нам, зрештою, не буде де виховувати дітей”, – каже Валіко. Вперше вона почала служити у 2019 році, коли на законодавчому рівні жінки дозволили обіймати посади на фронті. Після відмов у кількох військкоматах їй дали вибрати спеціальність, і жінка стала водієм-механіком БМП. “Оскільки я із села, у мене є трактор і я трохи в цьому знаюся”, – пояснює Валіко.
Танкістка Валіко КоробкадзеФото: Жіночий ветеранський рух
Коли почалася повномасштабна війна, 28-річна Юлія Микитенко вже мала офіцерське звання. Вона прийшла до армії у 2016 році – Хотіла воювати у розвідці, але отримала відмову через статтю. Після служби у штабі Юлія пройшла процедури та отримала звання молодшого лейтенанта. “Але коли мене назвали командиром розвідувального взводу, 80% людей, які там служили, перевелися. Просто тому, що командир – жінка”, – згадує Юлія, яка і зараз керує взводом аеророзвідників у Донецькій області.
Як знайти своє місце в армії
“Говорячи про жінок в армії, зазвичай зосереджуються на відсутності жіночої форми та гігієни. Але я можу купити це сама. Проблема в тому, щоб знайти своє місце, – вважає Леся Ганжа. – Спектр застосування жінок на війні досить обмежений, у тому числі й на війні. війні, особливо в піхоті, важливо, наскільки вантаж ти можеш підняти і скільки землі ти можеш викопати. Якоїсь миті мені стало зрозуміло, що треба шукати свою суперсилу – місце, де я буду найбільш ефективно”.
Леся навчилася аеророзвідці, управлінню ударними дронами, і, перш ніж шукати підрозділ, потрібно в бійці з такою навичкою. Коли отримала відмову через статтю, пошук продовжився. “Я вважаю, що немає сенсу воювати там, де тебе не хочуть бачити. Це дуже важливий момент злагодженості, взаєморозуміння та взаємоповаги. Щоб, виходячи на завдання, ти можеш прикласти навантаження, а не тренуватись на рівні свого підрозділу”, – переконана. Леся. Зрештою їй вдалося обійняти посаду аеророзвідниці в одній із бригад, яка воює на Донеччині.
Аеророзвідка. Леся ГанжаФото: Приват
Жінки приєднуються до служби на фронті ще з 2014 року, – нагадує Ганна Гриценко, дослідниця громадської організації “Невидимий батальйон”. «Але більшість посад на фронті була для них закрита. Вони виконували обов’язки без будь-якої форми та, відповідно, без виплат та соціальних гарантій. у разі поранення пояснити важко, чому вона взагалі була на полі бою”, – розповідає Ганна. На цю проблему звернула увагу військовослужбовець Марія Берлінська, яка у 2015 році ініціювала створення «Невидимого батальйону». Організація проводить дослідження жінок в армії, виявляє проблеми та добивається їх вирішення.
Заступивши на посаду командира розвідувального взводу у 2017 році, Юлія Микитенко передусім має заслужити довіру своїх товаришів по службі. “Я завжди була з ними на всіх завданнях. І так поступово домагалася репутації. Деякі з тих, хто був категорично проти, повернулися до взводу. Виявилося, що це не так уже й погано – бути в підрозділі, яким командує жінка”, – включається. Юлія.
Командир розвідувального взводу Юлія Микитенко Фото: Приват
Під тиском громадськості у 2018 році на законодавчому рівні вдалося обійняти бойові посади. Через кілька місяців після цього, домагаючись посади танкістки, Валіко Коробкадзе отримав кілька відмов і був змушений поїхати у військкомат до іншого міста. Зрештою її прийняли на роботу. “Вже пізніше мені сказали, що того дня, коли я
приїхав, батальйоном пройшов чутка: “Баба на машині прийде”. Але товариші по службі з самого початку зрозуміли мою мудрість. Своєю поведінкою я показав, що я командна людина і можу підставити плече. “.
Як досягти рівного відношення
“Формально всі бойові посади доступні для жінок. Неформально – звісно, їх потрібно добиватися. Тобто ця проблема існує, і зараз вона вирішується лише індивідуально”, – каже Ганна Гриценко. “Поки немає дефіциту бійців, твоє бажання сприймається як забаганка”, – додав Леся Ганжа. За її спостереженнями, в армії ставлення до жінок не таке саме, як до чоловіків. Наприклад, коли її командир вибирав бійців для завдання на Київщині, Лесю та ще двох військовослужбовців обійшли стороною. “Коли я запитала, чому ми не поїхати, він відповів: “А що, ви хочете?”. Тобто чоловіки не запитують, чи хочуть. Це що, поїхати на екскурсію? ж ставлення, як і до інших бійців”, – каже Леся, називаючи це м’якою дискримінацією, коли жінок шкодують.
На початку повномасштабного вторгнення Леся Ганжа служила у піхоті. Фото: Приват
Коли Валіко Коробкадзе повернувся до свого відділення, командир наполяг на зміні її спеціальності на безпечнішу – адже має маленьку дитину. Військова перевчилася з танкістки на аеророзвідницю і теж спеціалізувалася на ударних дронах. “Так само, як і тоді, жінка забула. Жінку зайвий раз не візьмуть із собою на завдання. Жінці запропонували кращий куточок, трохи більше їжі. А ось з військовими поглядами я можу сказати, що відбулися радикальні зміни. Було так:” Не лізь, це не твоя справа». Зараз, навпаки, мене приваблюють до обговорення. Просто довіряють своїм знанням та доручають завдання. Розуміють, що жінка – такий самий солдат”.
Зараз Юлія Микитенко також почувається в армії більш комфортно, ніж під час попередньої служби: «Передусім, напевно, через мої внутрішні зміни, бо 2017 року мені був 21 рік. Наразі я вже пройшла поточний період. – це, звісно, зміни у суспільстві. Зараз маю багато підлеглих хлопців, які дуже мотивовані. Коли я прийшов, вони не мали жодних питань, щоб зробити підлозі.
Як захиститися від домагань
Юлія Микитенко згадує недоречні жарти та натяки з боку товаришів по службі під час попередньої служби. “Справлялася з цією грубістю та хамством. Інакше не виходило, – каже військовослужбовець. – Крім того, мій чоловік, який теж військовий, дуже мене підтримував – і порадами, і емоційно, ну і фізично, напевно, теж. А після того як мій чоловік загинув, сталася дуже неетична поведінка та коментарі з боку кількох офіцерів”. У тому числі через це Юлія була змушена перевестись.
“Я вже навчилася реагувати на недоречні жарти, – запевняє Валіко Коробкадзе. – Буває, хлопці між собою жартують із натяком на мене чи інших дівчат. Я відповідаю: “Якби твоя мати так сказала?”. Варто одразу виставити кордон. Так і говорити .: “Зі мною, будь ласка, так не можна, ми з тобою – товариші, у нас спільна справа”.
Валіко Коробкадзе отримав нову спеціальність – аеророзвідниці. Фото: Жіночий ветеранський рух
Леся Ганжа вважає, що від домагань її рятує вік. “Молоді дівчата захищають себе по-своєму. Як правило, хтось собі знаходить захисника, – каже військовослужбовець. – Мені потрібна одна дівчина про домагання. Вона приїхала, і першого ж дня командир прийшов до неї з натяками. Вона йому відмовила” . Але я знаю, що в іншій роті це було в грубій формі, і дівчині довелося перевестися.
Військовослужбовцям, які зазнали сексуальних домагань, безкоштовно надають допомогу кільком правозахисним організаціям. За інформацією “Невидимого батальйону”, такі чотири справи супроводжує асоціація-жіночок “ЮрФем”, організації на гарячій лінії громадської думки “Ла Страда” та “Юридична Сотня” надійшло два та одне звернення відповідно. “Ми припускаємо, що таких історій насправді набагато більше. У нас було кілька респондентів, які розповіли анонімно. Але про які цифри йдеться в реальності, ми поки не уявляємо, – каже Ганна Гриценко. – По-перше, щоб Кудись звернутися, треба знати куди. По-друге, необхідно дотримуватися страху перед зверненням. І має бути впевненість, що вам допоможуть. Правозахисні організації не можуть гарантувати, що проблема буде вирішена”.
Лілія Олійник, яка співпрацює з “ЮрФем” як адвокат, каже, що жодна зі справ про сексуальні домагання стосовно військовослужбовців, де вона представляє інтереси потерпілих, не передано до суду. «Ми одразу попереджаємо військовослужбовців про можливі наслідки звернення до відповідних органів, про необхідність детальних свідчень про безпосередні події в армії, про особливості досудового
події у справах такої категорії, про, можливо, пом’якшення та місця для звернення до відповідних органів, — спокійно Лілія. Військовослужбовці, усвідомлюючи можливі події розвитку, ухвалили рішення про звернення до відповідних органів та, при цьому, зробили подальше втручання”.
Як залучати жінок до службовців
Ганна Гриценко згадує інтерв’ю з одним із бійців, якого слухала для вивчення прав військовослужбовців. “Він прийшов в офіс, прийшов на лекцію, і там генерал перед усією аудиторією розповідає, що жінки в армії для того, щоб сексуально обслуговувати чоловіків, – обурюється Ганна. – Таке ставлення до жінок в армії досі є”.
Дослідниця звертає увагу на ще одну проблему – доступ жінок до військової освіти. “Для жінок виникають перешкоди при вступі. Звичайно, більш неформальні зустрічі, ніж формальні, – зазначає Ганна. – З 2014 року до армії прийшло чимало нових людей, це готове змінити цю систему та служити на нових засадах. У цій системі їм необхідно обмежити час.
Юлія Микитенко командувала першим жіночим взводом у військовому ліцеї Фото: Приват
Проте у 2019 році дівчата дозволили перейти у військові ліцеї. Напередодні цієї зміни Юлія Микитенко перевелася до Київського військового ліцею імені Івана Богуна. Там вона стала командиром першого взводу дівчат. “Більше половина колективу ліцею була категорично проти присутності дівчат у ліцеї, – згадує Юлія. – Я особисто ставлюся до цього позитивно, тому що багато людей, які потрапили на той перший набір, були дуже мотивованими, вони показували кращі результати, ніж хлопці. Насамперед Фізична. підготовка у них була на досить високому рівні».
У своєму останньому звіті дослідниця «Невидимого батальйону» наголошує на ще одному позитивному моменті – збільшення офіцерських звань серед жінок. Якщо у 2014 році у ЗСУ служило близько 1600 офіцерів-жінок, то зараз – понад 5000. Крім того, у 2021 році військовослужбовець ЗСУ вперше отримала генеральське звання – його привласнили керівну медичними розробками Тетяні Остащенко.
Після служби у штабі, на фронті та в особі Юлія Микитенко знову повернулася на передову. За ці роки її звання не змінилося. “Я вже три роки старший лейтенант. Звичайно, найвищу хочеться обійняти посаду. Багато моїх товаришів по службі, які так само закінчують офіцерські курси в 2017 році, вже стали комбатами, – каже Юлія. – Насправді зараз можна знайти можливу опцію для жінок, щоб отримати найвище військове звання.”, тому що воно відбувається відповідно до посади – це обійняти якусь штабну посаду. А мені не дуже подобається служити у штабі. Я зараз – у розвідці, і тут мене командиром роти точно не призначать. Сподіваюся, що через брак досвіду. Але не виключено, що через стать”.
Ганна Соколова, DW
