Нещодавно потрапив на очі сюжет про те, як і куди вивозять волонтери маломобільних українців, даючи їм другий шанс на життя. Промайнув у тому сюжеті і наш бахмутянин Василь Андрющенко. Гадаємо, що багато земляків його знають. У своєму поважному віці він займається краєзнавством, зокрема досліджує історію Бахмута та походження його назви. Має про це особисту думку, яка не співпадає з офіційною, і наполегливо відстоює її на різних рівнях. Як з’ясувалося, невгомонний Василь Андрійович навіть зараз, перебуваючи в Чехії, написав листа Президенту України Володимиру Зеленському, де висловив цю саму особисту думку, підкріплену багатьма документами, які ретельно збирає багато років. І вже отримав відповідь…
Колись Василь Андрющенко працював фотокореспондентом у газеті «Вперед». Художне фото назавжди залишилося його любов’ю.
Як ви, мабуть, вже зрозуміли, зараз пан Василь перебуває в Чехії. Ми не могли не зв’язатися з ним і не дізнатися, як його справи і як він почувається на чужині.
Йому було, що нам розказати. Ось ці откровення.
Справедливо вважається, що маломобільні люди, якщо не загинули у гарячих точках, за умов евакуації набувають шанс на друге життя.
У подібних обставинах близько року тому опинився і я. Але у моєму випадку, це був шанс вже на трете життя.
Істина пізнається у порівнянні. Народження людини – теж своєрідна евакуація. Вибачте, будь ласка, за інтимність. Погодьтеся, але у кожної людини це перший шанс на життя. Що стосується другого шансу, то бабця надвоє сказала. Може буди, а може й ні.
У мене, наприклад, другий шанс стався у 2012-му. Я мав за плечима 73 роки. І… за наслідками пригоди на дорозі ще у 2008 році стан мого хребта був катастрофічним, кожен рух викликав неймовірний нестерпний біль.
І тоді шанс на друге життя дали мені: Олексій Рева, Ольга Тимошенко, Світлана Шабаліна, Валерій Борисов та його колеги з обласної клінічної лікарні.
Мені провели фантастично складну і феноменальну операцію. Такі нині роблять у Німеччині.
Операцій на хребті тоді, влітку 2012 року, було дві. На другий день після другої стався надзвичайний випадок.
О дев’ятій годині медсестра поставила мені укол, який через мить спровокував відторження імплантанта. Як розповів мені сусід по палаті, коли я ожив, що у судомах мене кидало по ліжку біля двадцяти хвилин. Але лікарі гуртом врятували, витягли звідти, звідкіля не вертаються. Добре, що мозок не постраждав. 18 серпня 2012 року – мій другий день народження!
Навесні та влітку року 2022-го над моєю оселею гриміла канонада вибухів. Кожна мить здавалася останньою в житті. І, відверто, подумав, якщо вмирати, то вдома.
Але я – морський штурман, а колишніх штурманів не буває! Вперед! І з піснею! Так і сталося…
З моєї згоди Валентина Долинська, вповноважена від міськвиконкому, влаштувала мою евакуацію на захід України, а можливо, й далі.
Мій давній друг Володимир Черепков схвалив таке рішення: «Якщо будеш у Чехії, то не пошкодуєш. Я там був».
Він нібито у прозору воду дивився!
Наскрізну подорож наземним спецмедтранспортом із Донеччини у Богемію (історичний край Чехії), близько 2200 кілометрів через кордони України, Польщі та Чехії, влаштували мені: Вікторія і Дмитро Максимчуки, красива сімейна пара, волонтери із Львова, та під стать їм Ян Доуха, парамедик із Чехії, він же «рулевик» (це крутіше водія авто!) швидкої допомоги.
Це їх спільне досягнення, що усі зірки в прямому і переносному сенсі, в тому числі посольств України та Чехії, разом зійшлися навколо моєї особистості.
Йдеться про евакуацію задля третього шансу на життя. Вона тривала аж 77 годин, і 13 серпня вдало завершилася початком чергової, на цей раз справжньої реабілітації. В умовах, які за мої 83 роки жодного разу навіть і не снилися, – у справжньому раю при житті.
За кордоном опинився вперше. Хоча маю пристойний досвіт морського прикордонника та митника, але це зовсім інші історії.
Помітив, як на початку перебування, так і надалі, чехи дуже гостинні та готові допомагати людині будь-якої статі та віку. Відчув це на собі з першої хвилини зустрічі у хоспісу «Анежка Ческе» у місті Червені Костелець, а згодом, за 20 днів, – у Домі соціальної заботи (ДСЗ) «Тмаві Дул».
Приємно дивує у Чехії те, що населені пункти, кожна забудова гармонійно співіснують з природою. Гори і пагорби покриті хвойними і змішаними лісами, а дерева дивують величчю. Долами чарують річки, струмки та природні водойми. Поля крихітні, у порівнянні з українськими неозорими до обрію!
ДСЗ «Тмаві Дул», де живуть маломобільні чехи та українці – нас шестеро – розташований на плато площею до одного гектару у вигляді серця. Справжнє піднебесся – 479 метрів над рівнем моря. Навколо плато – гірська гряда заввишки 540 метрів. Це рідкісна неймовірної краси природна пам’ятка. Ні, не фантазую Богемією, це насправді! Райський куточок на Землі!
Дійсно, не пошкодував, як і обіцяв Володимир Черепков.
Фотографую мобільним телефоном. І вдень, і ввечері – рідкісні фото! Дивую місцевих та гостей. Вони просто звикли до цього і не помічають краси навколо. А моїми фото милуються: «Красно!!!».
Мовний бар’єр існує, але не критично. Тому що подібних слів українською, чеською і російською мовами достатньо, щоб більш-менш порозумітися.
Чеська кухня помітно відмінна від української, вражає винахідливістю і різноманітністю страв. Звичайно ж, все це, як і саме перебування у ДСЗ, для мене безкоштовно.
Зрозуміло, захоплення краєзнавством і фотографією не відпускає.
Помітив у чехів цікавість до моєї творчості. Це допомагає мені зблизитися з ними.
Написав «Пісеньку про Андреа», яку присвятив неймовірно енергійній молодиці, ініціаторці, координаторці всіх служб ДСЗ. Уявіть собі, тут до 150 приречених до ліжка людей зі статусом клієнт, і до пів сотні обслуговуючого їх персонала. Кожному потрібно дати лад. І вона справляється. 8 березня виконав цю пісеньку на зборах жінок. Сюрприз вдався! У Андреа палали щічки!
Спільні заходи не оминаю. Спілкуюся іноді з колегами з чеського телебачення щодо України, їх цікавить минуле та сьогодення Бахмута.
Чехи щиро мені допомагають у прагненні писати. Рукопис мого оповідання «Хорошого забагато не буває» у ксерокопії обмеженим накладом – близько 20 примірників – розповсюджено серед чеських читачів, котрі володіють українською або російською мовами. І хто знає, можливо, знайдеться спонсор, щоб перекласти оповідання чеською мовою і надрукувати. Передумови вже є.
Мій фізичний стан обмежується імплантантом у поясному відділку хребта, вивихнутою спереду лівою ключицею, нуль зору на праве око, тощо. Імплантант, як море чи дорога, не вибачає поводження на «ти». Помста гарантована.
Мій вік перетнув межу 84 роки.
Захоплення краєзнавством за покликанням і фото надало змогу набути статусу і учасника, і свідка подій у межах часу епохи. Довелося стільки бачити, що мені не потрібно ані вигадувати, ані брехати!
Чому я такий, який є? Тому що від природи одночасно впертий і гнучкий, по суті, як лоза. І доки є повітря і вода – живучий!!!
Завжди ваш, Василь Андрющенко, громадянин України, краєзнавець за покликанням.
