Володарка власного бренду Олена Хизуненко:
«Все починалося з двохсот доларів, торби в клітину та «Барабашово»»
Я дуже люблю свою професію. Журналістика дає можливість познайомитися з неординарними, творчими та креативними людьми. Вважаю, що зустріч у Києві з бізнесвумен Оленою Хизуненко то моя вдача. Спочатку я слідкувала за її діяльністю у соціальних мережах. Коли зрозуміла, що ця енергійна, вмотивована, сильна та яскрава зірка в світі моди народилася у Бахмуті, вирішила написати їй в особисті повідомлення, навіть не розраховуючи на відповідь.
Але я помилилася! Володарка особистого бренду відкрита до спілкування, тим паче зі своїми. Наша бесіда була цікавою та відвертою. За чашкою кави Олена почала спогади.
– Все починалося з двохсот доларів, торби в клітину та «Барабашово»,- посміхнулася землячка. – Зараз я універсальний солдат у сфері фешн, створюю бренди під ключ, реанімую бізнес, надаю консалтингові послуги. Я створила свій власний бренд жіночого одягу «Pravda Label». Маю практичний досвід понад двадцять років.
Але у дитинстві я навіть не знала ким хочу стати. Коли у старших класах нам сказали, що треба обирати якийсь профіль та займатися по суботах, я вигадала собі хворобу – алергію, щоб перейти до іншої школи до звичайного класу. Добре вчилася, співала, танцювала, грала на сцені, організовувала різні шкільні заходи.
– Була зіркою, одним словом.
– Скоріш за все, була собою. Всі діти як діти, вдягнені однаково, а я не така: у блискучому светрі чи спідниці у клітину з помаранчевою футболкою. Після школи прийняла рішення вступати до Донецького інституту туристичного бізнесу. Поступила. Були шанси потрапити на практику за кордон, але у батьків не вистачило грошей. То я практикувалася у Бердянську, де пройшла бойове хрещення.
– В дев’ятнадцять років, коли мені робили компліменти, що я одягнена стильно та красиво, я зрозуміла, що прийшов час розпочати свою справу. На той момент у мене вже був шестимісячний синок, але мене це не зупинило. Починала з центрального ринку, де торгувала жіночим одягом. Коли зрозуміла, що приміряти красиві речі, стоячи ногами на картонці, незручно, замахнулась на універмаг «Астрон». Вже тоді я пропонувала містянам європейський стиль одягу, а не все те, що блищить. Я завжди знаходила й привозила модні речі, сучасні для найвимогливіших за доступними цінами. Багато хто знав ЛіЛі, спеціально приїздив до мене на шопінг.
– Чому ви обрали саме таку назву?
– Прийшла я у торговий відділ міськради для реєстрації. Хотіла назвати відділ одягу VIP. Але мені дали натяк, що це дуже гучна назва, порекомендували пригадати щось інше та українською мовою. У мене було мало часу – всього обідня перерва. Поміркувала й назвала ЛіЛі. Я ж Олена, то якось співзвучно. Нічого глобального, просто та креативно. Цю назву мені погодили. А вже потім я прочитала, що є така квітка, яка уособлює жіноче щастя.
У «Астроні» у мене було сім торгових точок: білизна, іграшки, парфуми, косметика, жіночій, чоловічий одяг, жіночі аксесуари, приколи. Потім я відкрила магазин на Топталівці й на вулиці Петровського. Купувала магазини, робила апгрейд (модернізацію), продавала їх. Було й таке, що якось прийшла у «Сільпо» за продуктами, а придбала магазин оптики.
Брендові пакети, перші тролейбуси та кінотеатр з рекламою я зробила першою у моїй сфері.
Постійно працювала над собою. Закінчила курси косметології, візажу та депіляції. Так у нашому місті у Торгово-Промисловій Палаті з’явилася перша студія під назвою «Ла портрет». Мені подобалося вчити дівчаток наводити красу, відчувати стиль та моду.
– Олено, коли у 2014 році на Донеччині почалися бойові дії, ви залишилися у Бахмуті?
– Так. Я працювала, бо мій товар був потрібний. Якщо ви пам’ятаєте, то саме в той час наше місто приймало біженців та військових.
До Києва ми з дітьми переїхали у 2016-му році. Було страшно, сумно й невідомо, що потрібно робити у серці країни. Знайти житло виявилося складно, бо як тільки господарі квартири бачили номери на машині, відразу відмовляли. Колись ми приїхали вже з речами, бо домовилися, але прописка підвела…
Знаєте, достатньо приділити час, щоб знайти своїх однодумців, тих, хто з тобою на одній хвилі. Я відвідувала майстер-класи, сучасні заходи, познайомилася з цікавими особистостями. Не соромилася питати поради. Одного разу на майстер-класі я запропонувала людям у залі та спікерам придумати та проголосувати за назву мого магазина. Так з’явилися «Щасливі речі». Уявляєте, речі, що приносять щастя.
Коли мій одяг продавався у 13 магазинах в Україні, виник бренд «Pravda Label».
– А чому правда?
– Назва повинна бути близька по духу засновнику, я така. Слоган бренду: «Будь такою, як ти мрієш! Ти, правда, така!»
Тепер у мене 7 підприємств в Україні, з якими я працюю на аутсорсі. Я надаю свої торговельні площі для продажу товарів інших українських брендів. Працюю по основним напрямкам: розвиваю бренд жіночого одягу; створюю бренди під ключ, де ділюся багатим досвідом, даю старт у бізнес; консультую та проводжу майстер-класи, розумні квенти, де збираються люди за інтересами, а також займаюся персональним брендом, упаковую його у соціальні мережі. Бо якщо вас немає у соціальних мережах, вас немає ніде…
У червні планую подорож до Баку. Мене запросили надати консалтингові послуги. Підприємець відкрив магазин, та не знає, що робити далі.
– Олено, мені відомо, що ви допомагаєте нашим бахмутянкам.
– У лютому 2022 року мені довелося евакуюватися до Франції, заради доньки, щоб вона не слухала вибухи та не сиділа у сховищах. Там я стала переселенкою, тому дуже розумію всіх тих, хто залишив свої домівки та речі. Саме у Парижі я стояла у кімнаті допомоги та ревіла… Потім знайшла роботу за спеціальністю готельно-ресторанної справи.
Працювала, заробляла гроші, жили ми з Євою у готелі за кошти держави, але все ж тягнуло додому. Плюс мовний бар’єр не давав спокою. То через пів року ми повернулися до Києва, до улюбленої справи, до свого колишнього життя.
Якось я відкрила шафу, натрапила на однакові куртки різного кольору. Записала відео до тих, хто потребує одяг. Дівчата-бахмутянки охоче відповіли. Потім я звернулася до колег по цеху, вони теж надали речову допомогу. Моя подруга надала памперси для дорослих. Були й донати для переселенців. Я закупала одяг по оптовим цінам та одягала тих, хто звертався.
Після повернення до Києва, я відкрила у самому великому торговельному центрі столиці Маркет Незламних, який об’єднав українських виробників. Була організована виставка для підтримки бізнесу та просування товарів.
– Ваше родинне гніздо у Бахмуті знищено?
– Так. Крім дітей, у мене зовсім нікого кровного не залишилося. Брат Олексій загинув під час обстрілу Краматорського залізничного вокзалу. Він збирався виїхати до Західної України… На той час я була у Парижі. Мені зателефонував його друг та сповістив про трагедію… Тіло відвезли до Дніпра та збиралися там ховати. На упізнання ходила моя подруга. Але, дякуючи нашому міському голові Олексію Реві та його заступнику Олександру Марченко, мій братик покоїться на цвинтарі у Бахмуті біля наших батьків. Я звернулася до них за допомогою, і вони реально зробили неймовірне. Я ховала брата онлайн…
– Чи хочете ви, щоб діти продовжили вашу справу?
– Старший син вчиться на поліціанта, а молодша вже бере участь у показах мод. У неї все виходить гарно. Я хочу, щоб мої діти жили у мирі та зробили свій особистий вибір.
– Олена, скажіть мені чесно, ваше серце вільне?
– У мого чоловіка все є: він розумний, успішний, красивий, харизматичний, спроможний на подвиги, з почуттям гумору… У нього є все, крім мене! Він просто ще не знає, де я знаходжусь. Тому поки моє серце вільне.
Я хочу сказати усім бахмутянам: приймайте нове життя, зберігайте пам’ять, але живіть тут і зараз.
Тетяна ПОСТОЄВА.
Читайте також:
– Український мікробізнес може отримати гранти від ЄС та Німеччини
– Центр первинної медичної допомоги мыста Бахмута просить бахмутян:
Газета “Вперед” у Facebook та Telegram
