Повномасштабна війна загострила соціальні проблеми українців: зросла кількість переміщених осіб, людей з інвалідністю, дітей, які залишилися без батьків тощо. Однак чи є їхня соціальна підтримка достатньою, хто і як фінансує соціальну допомогу у країні, де триває війна, і чи варто сподіватися на її збільшення? Про це – в інтерв’ю “Української правди. Життя” з міністеркою соціальної політики України Оксаною Жолнович.
– Соціальна послуга для ВПО – це, звісно, добре, однак найважливіше питання для переселенців і не тільки – це житло. Чому в Україні по суті не працює програма “соціальне житло”? Чи буде програма розвиватися, як в інших країнах, коли людина, що опинилася у скрутній ситуації, може отримати від держави тимчасово житло?
– Соціальне житло у нас у країні по-іншому розглядалося. Щоб реалізувати те, про що ви говорите, треба, щоб у кожній громаді був такий житловий фонд, набір певної кількості квартир чи кімнат, які будуть видаватися у тимчасове використання людям, яким це потрібно.
На жаль, в Україні масово приватизували усі гуртожитки і житловий фонд, і тепер такого фонду у громадах не створено. Його треба заново добудовувати, але житло будують приватні компанії за свої кошти, і їх це мало цікавить.
– А держава не може викупляти такі квартири, зокрема для ВПО?
– Зараз ми робимо такі програми, щоб зрозуміти, як те соціальне житло має виглядати. Наразі пішли таким шляхом: для ВПО, які певний проміжок часу перебувають на якійсь території, і розуміють, що готові там лишитись, є програма “Є Оселя”. Це хороший варіант кредиту на 25 років. Це спосіб вирішити питання для людей, які вже працевлаштовані.
Для тих, хто не має такої можливості, є центри комплексного розміщення, якими займається Мінреінтеграції.
Також є наша підтримка для ВПО – 2 тисячі гривень на дорослу людину і 3 тисячі на дитину щомісяця. Є повернення коштів на відновлення житла від Мінінфраструктури. Також є компенсація за комунальні послуги: якщо переселенець живе у власників житла , то частина коштів за комуналку їм повертається.
А щодо комплексного поняття соціального житла, то під час війни тисячі метрів квадратних відразу не знайдуться.
– Тобто соціального житла у найближчий перспективі не буде?
– Так, це буде нескоро. Починаємо зі створення нормальних комплексних соціальних центрів. Спочатку це були облаштовані школи, але ж не може бути так завжди. Шукаємо санаторії, інші приміщення, створюємо там належні умови, (загальні кухні, душові тощо) щоб люди могли повноцінно жити.
– Омбудсмен надавав інформацію про те, що часто стан таких центрів є незадовільним. Чи надходили до вас такі скарги, і хто відповідальний за умови в місцях компактного проживання?
– Такі скарги більше до Мінреінтеграції надходять. Там розробляється постанова про центри комплексного проживання, мають бути стандарти, належні санітарні і гігієнічні умови, щоб люди могли якийсь період там перебувати.
– У нас ще є люди, які живуть у садочках чи школах?
– Наскільки я розумію, ні. У школах точно ні, їх звідти переселили. Щодо садочків, загалом вже всіх переводять у більш облаштовані центри компактного проживання.
– Ми часто чуємо про це, що міжнародні організації виділяють кошти на допомогу ВПО? Куди вони йдуть і як освоюються?
І чи задоволені ви співробітництвом з Міжнародним комітетом Червоного хреста?
– Міжнародні організації збирають гроші за кордоном, але витрачають їх в Україні. Але вони не зобов’язані звітувати ані про кількість зібраних коштів, ані про те, скільки витратили.
Кожна з таких структур має можливість витратити частину на внутрішню організацію. І тут у нас питання – скільки кожна організація витрачає умовно на себе? Ми не можемо на це вплинути.
Наша співпраця з “Червоним Хрестом” добре себе показала. Ми розробили інструмент, який називається “Є допомога”. У нас у міністерстві є найбільша кількість реєстрів, і ми знаємо, яка людина має інвалідність, яку пенсію отримує, допомогу, хто – багатодітний, а хто – малозабезпечений.
“Червоний хрест” допомагає пенсіонерам з малим доходом. Люди подають заяву, ми через нашу базу перевіряємо і передаємо ці списки “Червоному хресту”.
У нас близько 10 організацій видавали таку допомогу людям: ми їм видавали списки людей. І якщо людина вже отримала гроші в одній організації, її не подавали у списки в іншу.
– Нещодавно Кабмін вніс зміни у постанову про виплати ВПО – тобто кількість тих, хто має право на виплати зменшиться. Чому так і куди будуть перенаправлені кошти?
– Сьогодні увесь наш соціальний бюджет фінансується міжнародними донорами. Виплати по 2 і З тисячі грн ВПО – це програма, яка також фінансується міжнародними донорами. Тому постало логічне питання: якщо партнери дають для ВПО гроші, щоб люди могли вижити в Україні, а ці люди насправді живуть, наприклад, у Польщі і їх отримують? ЄС їм ще там платить допомогу. Наскільки це справедливо?
Тому справедливо тим, хто перетнув кордон України і хто перебуває там довше ніж 60 днів, виплати припинити. Тому що ми розуміємо, що ці люди з іншого джерела отримують виплати. Усього таких людей було близько 120 тисяч.
Також деякі люди подавалися на виплати у декількох населених пунктах одночасно, верифікація це виявила і скасували подвійні виплати.
Куди підуть звільнені кошти? На нові виплати для ВПО та на програми для малозабезпечених людей. У нас бідність росте, війна, субсидії збільшилися на 9 млрд у цьому році, бо ціна на електрику піднялася.
– Через війну в Україні збільшилася кількість людей з інвалідністю. Однак, чесно кажучи, наша країна часто не є безбар’єрною. Навіть в таких питаннях, як пандуси, наприклад.
– У нас оновлені всі державні норми щодо будівництва, і нові будівлі без пандусів не приймаємо. Є проблема зі старими будівлями, перелаштовувати їх складно.
Бувають ситуації, коли будують пандус у будинку, сусіди виходять і кажуть, що він не потрібний, хай людина з інвалідністю в іншому будинку квартиру купляє.
З “Укрзалізницею” ми домовилися, і тепер простіше стало замовляти окреме купе для людей з інвалідністю. Раніше треба було робити це тільки через касу, а тепер і онлайн.
Однак кількість таких вагонів треба збільшувати, хоча “Укрзалізниця” постійно оновлює свій парк такими вагонами, все одно їх недостатньо.
