Коли у соціальних мережах я побачила живописну картину Катерини Руденко з зображенням вулиці нашого рідного Бахмута, вирішила поспілкуватися з художницею. Так зачепило за живе мою поранену душу! Знайшла її номер, зателефонувала. Катерина виявилася дуже цікавою людиною.
-Наш Бахмут останнім часом став популярним, – зітхнула моя співрозмовниця. – На жаль, тепер це через війну. Я дуже люблю Бахмут. Мешкала в районі кар’єра. Мені відомо, що батьківського будинка вже немає… Дуже боляче це усвідомлювати.
Коли вийшла заміж, переїхала до села Клинове. Ми з чоловіком тільки хату збудували, виграли грант на будівництво міні крупоцеха, втілили мрію у реальність, почали виготовляти крупу. Він у мене займався фермерством. Мав велику ферму на 300 голів свиней. Ще й домашнє господарство.
Коли почалася війна, ми приймали у себе переселенців з Попасної, годували їх, допомагали. Вірили, що Перемога вже близько. Хіба ж ми знали, що станеться таке лихо?
Ми до останнього сіяли поля. Чоловік їхав на тракторі, а я бігла поруч з білими ганчірками. Бо прильотів під той гуркіт не було чути. Так я сповіщала його про небезпеку, якщо десь бахало. Свиноферма була розташована між селами Клинове та Відродження. Коли Відродження було окуповане, чоловік ще їздив до ферми, возив воду тваринам. А потім рух перекрили і не дозволили туди показувати носа. Що стало зі свинями, я не знаю. Добре, якщо їх випустили у вільний вигул…
Ви навіть уявити собі не можете, що коїлося у селі. Люди виїжджали, відкривали загони, сараї… Корови, кури та гуси ходили вулицями. Домівки стали порожніми, мов у Чорнобилі.
-Коли ви прийняли рішення евакуюватися?
-Спочатку ховалися у підвалі. Дуже переймалися через дітей. А потім, 22 червня 2022 року, ризикнули, поїхали до Бахмута. Я сиділа за кермом машини з дитиною, чоловік їхав на іншому авто. Чесно кажучи, я тремтіла від страху. Це було моє бойове хрещення. Справа у тому, що у грудні 2021 року я тільки отримала посвідчення водія, нікуди не їздила. А життя змусило мене рятувати себе та рідних під кулями.
Коли доїхали до першого блокпоста у Бахмуті, я вийшла і почала ревіти…
Добралися додому до рідних. На той час у будинок 113 було влучання. Дуже багато моїх знайомих загинули. Ми розуміли, що залишатися у місті теж небезпечно, тому поїхали далі по Україні.
-Де ви живите зараз?
-Ми приїхали до Петриківки Дніпропетровської області. Тут так гарно, тихо, красиво. Здивував асортимент продуктів у магазинах, було все, чого душа бажала. Ми так пожалкували, що сиділи у Клиновому та випробували долю.
-Чи знайшли ви роботу?
-Чоловік знайшов роботу, тепер продає корми, котрі ми купували для годування свиней. Я не працюю. У Клиновому мала посаду завідувачки Клинівської сільської бібліотеки. Напередодні нашого від’їзду у приміщення було влучання. Я все зафіксувала на фото. У цьому селі такої роботи для мене немає.
–Як виникла ідея малювати мирний Бахмут?
-Я все життя малюю. За спеціальністю художниця. У 2014 році закінчила Луганську академію культури та мистецтв. Ще у Клиновому вела дитячий гурток “Палітра”.
Кожного року приймала участь у виставках “Бахмутський вернісаж”. Мої картини присвячені рідному Бахмуту. Вони зберігалися і у місцевих музеї та бібліотеці.
Якось мені зателефонувала дівчина з Америки. Попросила написати картину, зобразити її любиму бахмутську вулицю.
Мені дуже сподобалася ця ідея. Бо останні два роки я присвятила своє життя справам чоловіка, потім виграла грант на будівництво дитячого майданчика у селі Клинове на місці звалища.
Я залюбки написала картину, відіслала її Новою Поштою за кордон. Правда, доставка коштувала більше трьох тисяч гривень.
Потім були ще замовлення. Вже шість картин я написала з видами мирного Бахмута.
-Скільки коштують ваші роботи, Катерина?
-Все залежить від розміру картини. Масло та полотно недешеві. Початкова ціна від 5000 гривень. В Америку поїхала картина «Вечірній Бахмут» вартістю 9000 гривень. Вона мені дуже подобається.
-Скільки часу потрібно для написання такого шедевра?
-Від двох тижнів на роботу. Потім тиждень, щоб підсохло масло. Ну, і натхнення, котре приходить уночі.
Пишу по фото замовників, або зі своїх спогадів. Я вірю, що повернуся до героїчного Бахмута, він отримає друге життя. І я його обов’язково намалюю.
Тетяна Постоєва.
