У 1971 році, тоді ще в Артемівську, тиражом у 35000 примірників на український та російський мовах вийшла книга «Артемовск/Путеводитель» авторами якої були місцеві історики-краєзнавці Н.В. Вінк й В.Ф. Кацель. В цьому путівнику є невеличкий абзац, присвячений металообробній промисловості Бахмута, який я процитую повністю (орфографія авторів збережена):
«Металообробна промисловість виникла в Бахмуті на початку ХХ сторічча. Заснований в травні 1905 року дротоцвяховий штампувальний завод Французова випускав дріт, цвяхи, залізничні костилі, болти, гайки, заклепки. З’явилися також чугуноливарний завод братів Вараксиних і пляшковий Фарке. «Ці три прізвища переслідували бахмутців в буквальному значенні цього слова на кожному кроці: вони красувалися на металічних рекламних плитках, вмурованих скрізь в напіврозвалені бруківки й тротуари. Особливо процвітав пляшковий король Фарке, що наводнив усе місто своїми скляними цукорницями жаб’ячого кольору, й чугуно-ливарні брати Вараксини, які понатикали в усі магазини важучі залізні попільниці, що вславляли їхні імена».
Що до вище згаданих заводів, то історія заводу Французова доволі відома й при бажанні про неї можна дізнатися з книг С.Й. Татаринова або О.Г. Копила, які є в цифровому вигляді в інтернеті. Про заводи Фарке вже була стаття, яка вийшла 7 серпня цього року, а ось про чавуноливарний завод та й про самих Вараксіних хотілось би розповісти детальніше.
Історія Бахмутського чавуноливарного та механічного заводу Вараксіних починається в… Сумах, де московський дворянин, капітан-лейтенант морського флоту Федір Іванович Вараксін у 1851 році починає займатися розробкою й створенням нових сільськогосподарських механічних машин та приладів, а саме – віялок, «сортировок» та плугів які завдяки своїй якості й високій продуктивності, а також відносно недорогій вартості доволі швидко стають популярними серед селян й регулярно отримують золоті медалі на різноманітних сільськогосподарських виставках. Паралельно з розробкою нових сільськогосподарських приладів Ф.І. Вараксін відкриває механічний завод в Полтаві на якому за рік вироблялось до 100 сільськогосподарських машин. Справи йшли непогано, і у 1882 році в Сумах його син Іван відкриває сільськогосподарську майстерню, яка згодом перетворилась на фабрику землеробських машин.
Приблизно у другій половині ХІХ ст. Ф.І. Вараксін разом з трьома своїми синами: Павлом, Миколаєм та Володимиром (останній помер в Бахмуті у 1893 році) переїжджає до Бахмута, де відходить від справ, а його сини Павло та Миколай у 1890 році в місті засновують механічний та чавуноливарний завод.
Завод знаходився на Олександрівськіої (Миру) вулиці, на відстані ½ версти від залізничної станції Бахмут І (нажаль точне місцезнаходження встановити поки що не вдалося).
На заводі вироблялися чавунні, мідні та залізні вироби для шахт і рудників, сільськогосподарські знаряддя (віялки, плуги), слюсарні інструменти, побутовий посуд тощо. На підприємстві працювало більше 20 осіб, а річне виробництво складало від 20 до 30 тисяч рублів. Управляючим на заводі був П.Ф. Вараксін. Завод успішно пропрацював до 1917 року, а за цей час його власники стабільно отримували медалі, відзнаки та премії за свої вироби, які виставлялись на різноманітних сільськогосподарських виставках та ярмарках, що влаштовувались як в Бахмуті так і далеко за його межами.
Після жовтневого більшовицького перевороту 1917 року виробництво на підприємстві зупинилось, а у 1919 році завод Вараксіних було націоналізовано радянською владою і він перейшов в відомство Совнархозу й отримав назву «Молния». На заводі в 20-ті роки ХХ століття виробляли борони, «пололкі» також відбувалося чавунне лиття. В першій половині 1930-х років й до 1941 року завод знаходився у складі міського промислового комбінату і мав назву «Артемівський чавуноливарний завод». Під час нацистської окупації (1941 – 1943) в наслідок бомбардувань завод був повністю зруйнований.
Що до родини Вараксіних, то про «бахмутських» Вараксіних відомо, що Ф.І. Вараксін помер в Бахмуті у 1910 році в віці 91 рік. Його син Микола з 1912 року був членом Бахмутської міської Управи, маючи військове звання капітана артилерії. У 1914 році з початком Першої світової війни був мобілізований до лав Російської Імператорської армії, де прослужив до 1917 року, а потім пішов у відставку. Як склалася доля інших членів родини Вараксіних покищо встановити не вдалося. Можливо, вони продовжували жити в Бахмуті, так як за даними на кінець 20-х років в місті проживав І.І. Вараксін з Сум, теоретично це міг бути син Івана Вараксіна – власника сумського заводу, хоча є імовірність, що просто збіглося прізвище, по-батькові та географія.
Цікавий факт: в Бахмуті біля східного входу до залізничного вокзалу Бахмут ІІ знаходився чавунний люк заводу братів Вараксіних, а у фондах КЗК «Бахмутський краєзнавчий музей» зберігаються гайковий ключ, каналізаційний люк та попільничка, які були зроблені на Бахмутському чавуноливарному й механічному заводі братів Вараксіних ще на початку ХХ століття.
Григорій Соколовський, старший науковий співробітник Бахмутського краєзнавчого музею.
