Як хочеться пройтися вулицями Бахмута, зустріти своїх знайомих, поділитися враженнями… На жаль, ми не можемо зараз зробити цього, бо вже майже два роки триває ця клята війна. Все, що в наших силах, -спілкуватися у соціальних мережах чи зателефонувати один одному, якщо залишився зв’язок.
На минулому тижні мені пощастило почути родину Лук’янових. Галина та її донечка Наталка – відомі особистості в Бахмуті. Галина працювала з молоддю соціальним педагогом у школі.
Багато бахмутян знають керівницю клуба авторської пісні «Сінільга». Хтось бігав після уроків до неї співати, а хтось, навпаки, слухати чарівний голос на різних місцевих заходах. Галина змогла закохати своїх прихильників у бардівську пісню. Вона авторка пісень та музики. Має великий багаж регалій на перемог. Але завжди скоромна та невимоглива. Разом з сонячною Наталкою, яка теж дуже творча людина, мандрують різними містами, дарують свої співи та позитивний настрій.
У щоденнику, який бахмутянка веде у Фейсбуці, ми можемо бачити, як вони намагаються жити в моменті. Саме про це я й запитала у Галини.
– Евакуювалися ми з донькою та двома кициками у квітні 2022 року у Дніпро, – почала моя співрозмовниця. – Завдяки нашому з Наталкою хобі – бардівській пісні – у нас багато надійних друзів. Вони нам допомогли з прихистком на перший час та з квартирами далі, з їжею для нас та котів, з одягом, взагалі зі всім, чим можна й не можна.
– А чому обрали саме Дніпро? Чи не мріяли попасти за кордон?
– Ніколи не прагнули поїхати на чужину. У Дніпрі залишилися, бо це місто недалеко від Бахмута. На нас чекали в Києві, Львові, Ужгороді, навіть, у Німеччині. Але ми сподівалися, що пересидимо трохи та додому повернемося. Навіть одягу брали на місяць-два. Але війна триває, а дома вже немає…
Донька дистанційно продовжила навчання в Бахмутській ЗОШ №5 й закінчила її. Поступила в наш «Бахмутський професійний аграрний ліцей». Виявилось, що з інклюзивним навчанням після школи у Дніпрі… не дуже гарно. Тільки – плиточник чи маляр-штукатур…
– Як ви приходили в себе після Бахмута?
– Майже одразу друзі стали запрошувати нас для участі в благодійних концертах, наполягли та допомогли записати аудіо-альбом «Середина февральского лета». На цьому диску звучать мої вірші та пісні з 90-х по сьогодення та дві пісні Наталки.
Щоб не «звихнутися» ходимо в театри та цирк, займаємось картинами за номерами та діамантовою мозаїкою. Читаємо, обидві багато читаємо.
Й звісно, продовжуємо співати. Наталка потроху намагається писати вірші та музику. Ми з Наталкою дипломанти та лауреати різних українських фестивалів авторської пісні. Іноді мене запрошують у журі або в майстерні.
Беремо участь у концертах для ВПО, які проходять у шелторах та хабах, у благодійних заходах, завдяки яким ведеться збір коштів для шпиталів та ЗСУ, тощо.
День Соборності зустріли у Запоріжжі, на острові Хортиця. Були на концерті друзів-бардів запорізьких. До речі, вони організували дитячий фестиваль, на якому Наталя продемонструвала свою «Собаку-барабаку». 27 січня співали для ВПО Донбасу.
Усі свої, наші болі та маленькі радощі, якісь думки та питання кожного дня фіксую у своєму щоденнику у ФБ, з першого лютневого дня.
Намагаємось жити. Не скавчати, не горювати над руїнами нашого життя, а саме жити. Так, ми залишились без усього. Від дома, як і у багатьох, тільки ключі. Але, якщо витрачати свій час тільки на оплакування минулого, це не принесе ніякої користі здоров`ю, не поверне дім та місто, за яким ми дуже сумуємо і сподіваємось, що коли-небудь ще з ним побачимось.
Записала Олександра МИРНА.
