Жінка плаче навзрид, притискаючи до грудей газету “Вперед”. Вона зараз у Червонограді і побачила бахмутський часопис вперше за час війни. Звичайно, що для неї це частка рідного міста, частка рідного дому, від якого залишилися одні руїни. Колись газета “Вперед” надрукувала велику настінну карту-план Бахмута, ми продавали її в редакції. Ірина Борисівна, так звуть бахмутянку, згадує її і дуже жаліється, що не має її зараз: “Там підприємства були, моя вулиця, там шматочок моєї батьківщини”. Вона так сильно хвилюється, що ледь промовляє, але передає привіт бахмутянам і говорить, що, якщо навіть буде можливість, у Бахмут вона не повернеться. Чому? Дивіться відео.
