На зустрічі представників Міністерства цифрової трансформації України з регіональними журналістами у Києві, організованій у рамках спільного проєкту Українського кризового медіацентру та Естонського центру міжнародного розвитку, був один дуже показовий момент. На запитання: «Який термін потрібен Україні для створення повноцінної цифрової держави?» Юрій Мацик, директор Директорату розвитку цифрової інфраструктури Мінцифри, продемонстрував своє портмоне, прокоментувавши: «Якщо сьогодні взяти моє портмоне і подивитись, ви побачите ключ від кабінету та перепустку в Кабінет Міністрів. Все інше у смартфоні: картка, паспорт, права, ковідний сертифікат, свідоцтва моїх дітей. Я, навпаки, сьогодні маю проблеми, коли потрапляю в аналоговий світ, коли вимагають лише паперовий документ.
І додав: «Скільки років ми чуємо, що Естонія попереду усіх у цифрових технологіях? Десять? А скільки років чуємо, що в Україні в цій сфері почало щось змінюватись? Два».
Так, це вражає. Але є і дуже багато запитань. Як бути тим, хто мешкає у віддалених селах, де про Інтернет лише чули, або у дорозі, де «не ловить», або людям із обмеженими можливостями? З цим і розбиралися під час колективного інтерв’ю.
Якщо буде смартфон, а не буде Інтернету…
На перше з питань відповів Олександр Шелест, заступник міністра цифрової трансформації з розвитку цифрової інфраструктури. В Мінцифри він займається проблемами доступу до швидкісного Інтернету і загалом якісного зв’язку для всіх громадян України.
– Ця задача є ключовою для досягнення цілей цифровізації, – підкреслив пан Олександр, – і ключовою для «держави в смартфоні». Бо якщо буде смартфон, а не буде Інтернету, то, очевидно, нічого не вийде.
– Сьогодні ми працюємо над проєктом по реалізації інтернет-субвенції, – розказав журналістам Олександр Шелест, – за рахунок якої громади мають можливість підключати заклади соціальної інфраструктури в тих селах, де відсутнє покриття якісним фіксованим Інтернетом. У всьому світі це робиться за рахунок оптичного Інтернету.
Півтора мільйони українців вперше підключаться до Інтернету
Виявляється, що на сьогодні вже понад 3300 сіл беруть участь у реалізації проєкту інтернет-субвенціїї і до кінця цього року вони повинні отримати швидкісний оптичний Інтернет. Це дасть змогу не тільки різним організаціям користуватися сучасними послугами, які будуть підключені за державний кошт, але й дозволить людям, які живуть у цих селах, замовити та підключити за адекватну ціну Інтернет у своїх домівках.
У Мінцифри дуже ретельно підійшли до реалізації цієї субвенції і зробили процес подачі заявок максимально прозорим, максимально зрозумілим і максимально підзвітним. Сьогодні будь-яка людина може зайти на спеціально розроблені Мінцифри дашборди і побачити в режимі он-лайн інформацію щодо того, яка громада отримала фінансування і який його розмір, чи оголосила вона вже закупівлю і таке інше.
І, мабуть, найголовніше і найбільш незвичне для старих підходів до державної служби і до використання коштів те, що результати підключення будуть контролюватися і перевірятися за допомогою технологічних методів. Остаточно кошти будуть виділятися лише на ті соцоб’єкти, які зможуть підтвердити, що вони справді отримали оптичне підключення.
А взагалі-то, завдяки цьому проєкту технічну можливість уперше підключитися до оптичного Інтернету отримають півтора мільйони українців та шість тисяч навчальних, медичних і культурних закладів. На ці цілі 670 територіальних громад вже отримали понад 483 млн гривень. 510 громад оголосили тендери, 112 – завершили проведення закупівель.
Дороги «покриють», але не залізні
Другий напрямок роботи Мінцифри – розвиток мобільного Інтернету. За словами Олександра Шелеста, у минулому році були видані нові ліцензії для мобільних операторів, в яких вперше були зазначені конкретні параметри якості послуг: у кожному населеному пункті, де мешкає не менше двох тисяч осіб, швидкість у користувачів повинна бути не менше двох мегабіт у секунду. Швидкісний мобільний Інтернет має бути в кожному українському селі з населенням від 500 мешканців та на автомобільних шляхах. До кінця 2022 року – на всіх міжнародних, а до кінця 2024-го він має охопити всі національні автомобільні шляхи. Це – понад 15 мільярдів гривень інвестицій.
На запитання: «Чому немає Інтернету у залізничному транспорті?» Олександр Шелест відповів, що покриття залізниці коштуватиме на порядок дорожче, ніж покриття автомагістралей. Через специфіку конструкції вагону проникнути сигналу туди набагато складніше. Треба будувати велику кількість нових базових станцій з нуля. Середня вартість однієї вежі сягає двох мільйонів гривень, радіус її дії – близько двох кілометрів. Щоб забезпечити покриття всієї залізниці, потрібні величезні кошти. Зрозуміло, що можливості державного бюджету для цього поки що обмежені.
Програма є, та чи вона працює?
– Окремо ми визначаємо для себе такий аспект, як забезпечення доступності до онлайн-послуг осіб з інвалідністю, – підкреслив Олександр Шелест. – Безбар’єрність – це той показник, за яким можна оцінювати стан розвитку суспільства. Забезпечення максимальної інклюзії – це додаткова мета, яку ми собі поставили.
– Всім громадянам України державою гарантований доступ до Інтернету, – підтримав колегу Юрій Мацик, – і всі повинні мати однакові права. Тому Міністерство цифрової трансформації на початку року створило Раду цифрової доступності, до якої залучило високообізнаних фахівців у цій сфері. Зараз опрацьовується питання про адаптацію сайтів органів державної влади під потреби людей з вадами зору. Ми розраховуємо на активне підключення до цього процесу Міністерства соціальної політики.
А коли зайшла мова про забезпечення гаджетами людей з низькими статками, то з’ясувалося, що вже кілька років така програма в державі існує. Кошти на це виділяються. Управління соціального захисту повинні забезпечувати соціально незахищені верстви населення пристроями, за допомогою яких люди мали б змогу користуватися Інтернетом. Про це журналістам розказав Олександр Шелест.
Світлана ОВЧАРЕНКО.
