Вимушені покинути зруйноване місто, бахмутяни розлетілися по всьому світові. Відомий у Бахмуті майстер традиційних народних ремесел Дмитро Денисенко далеко від дому їхати не захотів.
Зараз Дмитро Анатолійович мешкає у Краматорську, де продовжує проводити заняття для дітей і дорослих з писанкарства, ліплення з глини, гончарства та розпису. Ці зайняття проходять у приміщенні Фонду Едуарда Мкртчана за адресою: вулиця Академічна, 63, по вівторках, середах, п’ятницях з 15-ї години, а по суботах з 13-ї години. Якщо ви мешкаєте у Краматорську та бажаєте долучитися до процесу народження дива, приходьте!
-Розпис писанки займає біля двох з половиною годин, – ділиться секретами пан Дмитро. – А ще до кожної зустрічі треба підготувати обладнання, матеріали. Якість фарбування залежить від якості та кольору шкарлупи, свіжості яєць та інших факторів. Діти часто приносять то варені яйця, то коричневі… Час летить швидко. Тому, щоб його не гаяти, готую матеріали завчасно, тобто не тільки писачки, віск, фарбу, а ще й «правильні» яйця, які треба заздалегідь видути, бо розфарбовується пусте яйце.
Багато років займається Дмитро Денисенко і гончарством. Глину майстер бере у Слов’янську. Виявляється, там досі існує цех, де роблять посуд із червоної та білої глини. Перед тим, як потрапити на гончарне коло, глина обробляється: її проганяють через спеціальне обладнання – мішаки, потім вакуумують, щоб вона ущільнилась і всередині не було повітряних кульок, бо інакше під час запікання виріб розірветься.
-Над кожним напрямком декоративно-вжиткового мистецтва можна працювати все життя, – вважає Дмитро Анатолійович. – Будь-яка справа повинна мати професійний підхід. Здається, що там складного зліпити коника. Але це не пластилін…
До великої війни у нашому місті працював єдиний на сході музей писанкарства та розвитку народних ремесел, створений Дмитром Денисенком.
-На стендах висіло понад тисячу експонатів з усіх історико-етнографічних районів країни, – розказує майстер. – Під час екскурсій мене часто питали, а що всі ці узори з голови? Ні, не з голови. Кожен район – своя символіка, свої кольори. Інше діло, що у нашому регіоні традиція писанкарства не була розвинена. У школах педагоги, не володіючи технікою та не маючи обладнання, просто вчили дітей розмальовувати яйця пензликом та називали їх писанками. А то були звичайні крашанки. Писанка розписується писачком восковою технологією. І вона є оберегом, синхронізованим із людиною, що її розписувала.
На жаль, під час евакуації писанок із Бахмутського музею, машина, що їх перевозила, потрапила в аварію, частина цього скарбу втрачена. Те, що зберіглося, зараз експонується в національному музеї Пирогово.
Колись Гнат Хоткевич сказав: «Та й доти буде світ стояти, доки люди будуть писанки писати». Якщо ви хочете мати уявлення про магічний процес писанкарства, дивіться як це робить пан Денисенко зі своїми учнями за посиланням https://www.facebook.com/bf.mkrtchan/videos/2170787076597979/
Світлана Овчаренко.
Фото Дмитра Денисенка та із відкритих джерел.
