Правду говорять, що кожна життєва історія може стати або сценарієм для фільму, або темою для роману…
Жіночка, що погодилася мені розказати історію свого життя, до евакуації мешкала в Часовому Ярі. Тепер вона проживає в Софіївській Борщагівці на Київщині. Почувши душевні страждання Ганни Іванівни, я замислилася над її майбутнім.
Пенсіонерці 63 роки, вона самотня. Вже понад 10 років немає її єдиної доньки. Згоріла, мов свічка, її Надія. Тепер разом з подругою Ганна Іванівна мешкає далеко від свого розбитого будинку, де йдуть бойові дії.
Жінки орендують невеличку оселю: одну кімнату в будинку з клаптиком землі. Господарі дозволили переселенкам там пожити за оплату комунальних послуг. Залишок від пенсій та соціальні виплати землячки витрачають виключно на їжу та ліки.
Щоб зігрітися, треба запастися дровами на зиму. Тому шукають чоловічі руки та гроші. Життя двох пенсіонерок перетворилося у сірі будні через втрату майна, житла та постійні стреси. Коли евакуювалися, Ганна Іванівна ще й десь загубила оригінали документів на її зруйнований дім. Ця проблема не дає спокійно спати.
Те, що нічого взути та надіти, не лякає подруг. Дуже допомагає Дім спасіння. Там можна помолитися за мир, поїсти та одягнутися. Бо іншого шляху немає…
Переселенець – переселенцю
А ще переселенець переселенця бачить на відстані. З розповіді Ганни Іванівни я зрозуміла, що на Київщині доля звела її з чоловіком, який раніше мешкав у Донецьку. У 2014 році він з родиною переїхав до Київської області. Знайшов собі роботу в ЖК. Працює двірником. Якось, прибираючи територію, він почув розмову Ганни Іванівни з подругою. Діалект йому показався дуже рідним. Познайомилися, поділилися враженнями. Жіночки розповіли, що купляють продукти виключно з уцінкою, бо не мають можливості харчуватися нормально. Тому й поспішають на великий розпродаж.
Як було їм приємно, коли земляк передав пакунок зі смаколиками. Чого там тільки не було, навіть, горішки, що не по зубах подругам. Іван Григорович став для них новим другом та рятівником. Добре, що наш світ не без добрих людей.
Що чекає в майбутньому пенсіонерок, вони не беруться гадати. Треба наближати мир. Але вони вже не молоді, то не дай, Боже, не дожити до Перемоги…
Ганна Іванівна говорить, що з першою звісткою про закінчення війни побіжіть пішки додому…
Записала Олександра МИРНА.
