«Рибка» з Донеччини, що пливе до золота

Історія сили, віри й великої мрії Вероніки Коржової

Бахмутська газета «Вперед» з початком Великої війни стала не лише інформаційним виданням, а й ланцюгом єднання. Ми продовжуємо стежити за життєвими дорогами наших земляків, які, попри війну, не втратили сили духу. Вероніка Коржова – одна з таких.

Коли я нещодавно зателефонувала Світлані Коржовій, мамі Вероніки, мене накрила хвиля спогадів. Історію Вероніки ми відстежуємо від перших миттєвостей трагедії, що спіткала тоді ще зовсім крихітну дівчинку – їй був лише рік і вісім місяців. Зараз їй 17, і ми безмежно пишаємося нашою красунею.

Згадати – як прожити знову

Наші читачі, ймовірно, пам’ятають історію Ніки з Парасковіївки: у дитинстві дівчинка потрапила під потяг і втратила обидві ніжки. Ми одразу ж розпочали збір коштів, і земляки долучилися, допомагаючи оплатити її лікування, реабілітацію та перші протези. Я неодноразово відвідувала родину Коржових і завжди підтримувала зв’язок з батьками Вероніки. За цей час ми стали по-справжньому близькими.

Пригадую, як у рік Кролика ми, журналісти газети «Вперед», подарували Ніці маленького кролика. Її радість від цього пухнастого дива була просто безмежною!

У міру дорослішання дівчинка пережила багато сліз та розчарувань. Активній дитині було нестерпно сидіти на місці. Вона мріяла стрибати та бігати, але протези обмежували… Тоді батькам Вероніки спала на думку ідея відвести її на плавання. У Соледарі був басейн, туди тато Сергій і возив її на тренування. Вода стала для Ніки її стихією, місцем, де вона повністю розкрила себе і здобула свободу. Дівчинку навіть охрестили «рибкою». Її наставницею була заслужена тренерка України Тетяна Морозова.

Ми регулярно висвітлювали успіхи нашої героїні на змаганнях, дозволяючи читачам спостерігати за її дорослішанням.

Шлях до мети

Якось Світлана Коржова зателефонувала мені, аби поділитися своїми переживаннями: 12-річна Вероніка, проходячи через підлітковий період, шукає себе і роздумує про зміну спортивного напрямку. Ми домовилися, що я обов’язково поспілкуюся з нею.

…Ми сиділи в машині її батьків, поки ті були на базарі, і розмова між нами вийшла дуже щирою. Вероніка зізналася, що її мрія – стати кіноакторкою, і вона дуже сумнівається, що режисер помітить її талант у басейні. У відповідь я припустила, що перемога на Паралімпійських іграх відкриє їй двері до світу медіа та кіно, перетворивши на справжню зірку.

Час минув… І ось Вероніка Коржова – наймолодша спортсменка у складі української збірної на Паралімпіаді-2024 у Парижі. Її внесок у бронзову медаль команди в естафеті 4х50 м комплексним стилем був вагомим.

Під час змагань ми не припиняли спілкуватися з дівчинкою. Так сильно хотілося підтримати її, хоча б на відстані, добрим словом.

Життя в евакуації та нові виклики

– 7 квітня 2022 року ми з донькою переїхали до Дніпропетровської області, – розповідає Світлана. – Чесно кажучи, спочатку планували виїхати за кордон, але, враховуючи значні спортивні досягнення Вероніки та її майбутнє, вирішили залишитися в Україні. З 2022 року вона тренується під керівництвом Андрія та Світлани Казначеєвих – заслужених тренерів України та заслужених працівників фізичної культури і спорту України.

– Де саме ви живете?

– Наразі ми мешкаємо в Кам’янському. Вероніка тренується в басейні «МіКомп», що є базою для всієї збірної Донецької області.

Серце стискається від спогадів… Мій чоловік з батьками зараз на Черкащині. До цього мені довелося двічі їздити в Парасковіївку, бо він тримався до останнього, не хотів кидати наш дім. Там же залишалося все наше життя – велике господарство: корови, могутній бик, молода корівка, троє малих телят і троє телиць. Одна корова, на жаль, загинула під час обстрілів. Корів та бика я з болем у серці мусила здати майже за копійки – війна не залишила вибору. З невимовним сумом Сергій випустив трьох телят, і вони просто пішли в нікуди…

З Парасковіївки чоловік виїхав 27 січня 2023 року. Залишив кроликів, качок, курей… Але найстрашнішим було залишати нашого вірного алабая. Його не взяли на евакуацію – через великий розмір і відсутність намордника. Цей біль досі з нами.

На захисті Батьківщини

– Як справи з господарством на новому місці?

– Ми вже завели невелике господарство. Син Андрій, який зараз на фронті, дуже нас підтримує. Сергій купив козу, порося, качок та курей. Хоча у нього є проблеми зі здоров’ям, він сам працює на городі та засіяв поле зерном.

– Андрій став військовим?

– Відверто кажучи, я ніколи й подумати про це не могла. Коли почалося повномасштабне вторгнення, мій 28-річний Андрій одразу пішов до військкомату, але його не взяли, оскільки він не проходив строкову службу та не мав військового досвіду.

Тоді він поїхав до Бахмута, але й там отримав відмову. Я забрала його до Дніпропетровської області. Проте він не здався. Сказав, що буде воювати. А після того, як побачив зруйнований Бахмут, остаточно вирішив йти мститися.

Я навіть заховала його паспорт. Але він мене перехитрив – зробив нові документи. 5 листопада 2022 року Андрій прийшов до мене і повідомив, що йде воювати. Ми з Веронікою так плакали! Але він був непохитний. Спочатку служив в артилерії, а зараз перебуває в аеророзвідці.

Коли випадає можливість, телефонує та підтримує нас й особисто Вероніку.

Ми нещодавно отримали для доньки нові протези, і я просто в захваті! Пам’ятаєте, як ми тижнями лежали в харківській лікарні, і читачі газети нам активно допомагали морально та фінансово?

Цього разу ми звернулися до Центру протезно-ортопедичної допомоги «Тєллус» в Одесі. Ніколи не бачили такого високого рівня обслуговування. Всього за кілька днів нам безкоштовно зробили сучасні мобільні протези, які дуже схожі на справжні ніжки. Вероніка тепер зовсім не комплексує, їй зручно та комфортно. Наступне протезування через два роки.

– Вероніка випускниця школи?

– Так, цього року закінчила Соледарську загальноосвітню школу №13. Ми дуже вдячні педагогам за їхнє розуміння та допомогу.

Оскільки навчання проходило онлайн, донька підключалася до занять у зручний час. У неї щодня по два тренування, тому вона намагалася хоча б трохи бути присутньою на уроках.

Спортивні тріумфи та майбутні цілі

– Чи планує Вероніка вступати до вищого навчального закладу?

– Так, Вероніка планує вступати до педагогічного університету. До речі, вона вже працює інструктором у ДЮСШ.

У дівчини багато талантів. Вона бере уроки вокалу та закінчила курси моделей у Дніпрі. Її навіть запрошували на фотосесії, зробили портфоліо – вона вільно почувається перед камерою і надзвичайно красива дівчина. Вероніці пропонували модельну кар’єру за кордоном з виїздом на три місяці.

Однак, ми вже точно знаємо, чого прагнемо, і наразі пріоритет для нас  – плавання. Вероніка –  майстер спорту України (з 2018 р.) та майстер спорту України міжнародного класу (з 2023 р.), член Паралімпійської збірної команди України з плавання (з 2024 р.). Вона була наймолодшою представницею Донеччини на Паралімпійських іграх у Парижі-2024, де дебютувала і здобула «бронзу» в естафеті 4х50 метрів комплексним стилем. На Чемпіонаті Європи в Португалії 2024 року Вероніка отримала шість медалей – два «золота», три «срібла», одну «бронзу» – і встановила рекорд Європи на дистанції 200 метрів комплексним плаванням з результатом 3 хвилини 01 секунда.

Поки ми розмовляли зі Світланою, з тренування повернулася наша зірка. Тож, скориставшись нагодою, я поставила кілька запитань і їй.

Конкуренція мотивує

– Вероніко, нещодавно ти встановила новий рекорд Європи. Кого обійшла?

– У мене є суперниця з Великої Британії, і ми з нею постійно змагаємося за рекорди. Цього разу я її випередила на дистанції 200 метрів комплексним плаванням. Мій рекорд – 3 хвилини 01 секунда. Конкуренція мотивує.

– Ми тобою дуже пишаємося! Раніше про тебе знали лише в громаді та області, а тепер ти заявила про себе на весь світ. В яких країнах дівчинка з Парасковіївки вже побувала?

– Мені дуже подобається подорожувати. Я вже кілька разів була в Іспанії, Франції, Німеччині, Австрії, Португалії, Польщі, Фінляндії, Естонії, Англії та багатьох інших країнах. Але вдома все одно краще!

– Чи привозиш ти з-за кордону якісь сувеніри?

– Обожнюю парфуми, це моя слабкість. Завжди купую нові аромати.

– Пам’ятаєш нашу розмову, коли ми домовилися, що ти виступиш на Паралімпіаді? Тоді ти була зовсім юною… Що ти відчувала, коли прибула до Парижу?

– Відчула задоволення від досягнення мети. Залишалося показати все, чому мене навчили тренери.

– Хвилювалася?

– Дуже! Це були перші Паралімпійські ігри в моєму житті, і я не мала досвіду. Тепер я зрозуміла, що головне – не думати про дистанцію заздалегідь. Треба бути впевненою в собі та своїх силах, довго й наполегливо працювати. А про дистанцію потрібно думати вже безпосередньо під час запливу.

– Чи траплялися з тобою якісь форс-мажорні обставини перед змаганнями?

– Раніше не було. А нещодавно на турнірі стався випадок. За п’ять хвилин до запливу я надягала свою шапочку для плавання, а вона раптом порвалася. На щастя, тренерка, велике їй спасибі, швидко збігала в роздягальню по мій рюкзак, де лежала запасна. До речі, у мене ще немає якогось талісмана для змагань. Наразі я аналізую, в якому гідрокостюмі мені найзручніше.

– Я так розумію, ти дуже зайнята людина. Але ж у кожної сучасної дівчини є соцмережі. Ти свої ведеш?

– Я тренуюся двічі на день по дві з половиною години. Але намагаюся встигати жити та творити. Я не блогерка, проте на моїй сторінці в Instagram є фото про моє особисте життя та досягнення, якими я ділюся.

Дитяча мрія повинна здійснитися

– Які твої плани?

– Здобути золоту медаль у Паралімпійських іграх-2028 в американському Лос-Анджелесі. Дитяча мрія повинна здійснитися.

Наразі ми готуємося до Чемпіонату світу – 2025 з водних видів спорту, в межах якого пройдуть змагання із плавання в Сінгапурі.  Дуже приємно, коли на змаганнях ти не просто плавчиня з Донеччини, а представниця великої України! Нас дуже часто вітають словами: «Слава Україні!»

– Вероніко, ми тобою пишаємося, пишаємося твоїми досягненнями та вболіваймо за наших!

– Я дякую своїм батькам за те, що одного разу привели мене до басейну. І дякую всім, хто знає мене з дитинства, вірить у мене та молиться за мої успіхи.

Тетяна ПОСТОЄВА, членкиня Національної спілки журналістів України.