Переможець 13-го сезону «Голосу країни» (1+1) 25-річний ветеран війни Михайло Панчишин, відомий як Пташкін воював у Бахмуті. Разом із побратимами він потрапив під семиденне бомбардування нашого міста, опинившись в оточенні. Михайлу вдалося вибратися та вивести поранених побратимів.
Хлопець отримав контузію, частково втративши слух. Після численних шпиталів та реабілітацій лікарям так і не вдалося повністю відновити здоров’я бійця. Михайло згадує, як тоді командир сказав йому: «Якщо більше не можеш воювати, пиши пісні про українських солдатів, про армію, прославляй наш подвиг».
В ексклюзивному інтерв’ю «ФАКТАМ» Панчишин розказав про свій найстрашніший спогад, оточення в Бахмуті та велику мрію. Це інтерв’ю наш герой давав тоді, коли ще невідомо було, хто переможе в проєкті.
— Михайле, що ви відчуваєте, співаючи на сцені «Голосу країни»?
– Мене не залишає думка, що я знаходжуся на правильному шляху до швидкого завершення задачі, яку нам поставив командир з позивним «Шнайдер». Він казав: «Хлопці, зробіть так, щоб наших героїв не забули».
— Хто надихнув вас прийти на проєкт?
– Мої два побратима, які бачили, наскільки я змінився після Бахмута. Був час, коли мені просто все було нецікаво. Тоді Ігор і Іоанн сказали, що мені варто спробувати свої сили на «Голосі». Пояснили, чому це краще зробити саме зараз. І ось тепер співом та словами я можу нести користь для Збройних Сил України. Слова моїх побратимів, дійсно, спрацювали. Музика і та користь, яку вона несе, тепер змушує мене прокидатися і, як колись, нести пост. Хлопці на передовій дякують мені за пісні, і це змушує жити!
— Стоячи на сцені під час «сліпих прослуховувань», чи сподівалися, що всі тренери повернуть свої крісла?
– Чомусь я допускав, що повернеться Артем Пивоваров. Але, що всі четверо наставників — ні! Та й насправді, я тоді мало про це думав, бо в першу чергу хотів передати історію пісні та багато часу провів думками у спогадах.
— Яким став ваш найстрашніший спогад останнього року?
— Коли нам довелося діставати нашого померлого побратима з окопа.
— Що з Бахмута залишилось у пам’яті?
— Перші три дні. Коли я знаходився там, найскладніше було прийняти те, що можливо звідти більше не вийти. А потім сталося моє поранення. Наші позиції обстрілювали сім днів, потім росіяни почали штурмувати. Ми прийняли 14-годинний бій. По нам летіло все підряд: кулі, міни, гранати, працював танк і обстрілював ворожий вертоліт. Після якогось із цих снарядів я знепритомнів, хлопці мене почали відкачувати, і я почав відчувати, що щось змінилося.
— Пам’ятаєте, про що тоді думали?
— Я щодня спілкувався з батьком, і за ці сім днів без зв’язку хотілося лише написати йому, що я живий. Пам’ятаю, як тоді давав собі обіцянки знову набрати музичний гурт, знайти кохану, дістати те, чого не вистачає на фронті. Бачачи, як хлопці сумують за своїми дітками, думав про те, що не встиг завести сім’ю. До речі, саме так народилася пісня «Донечка».
— Чи було, що ви втрачали надію?
– Коли ми знаходилися під постійним обстрілом у напівоточенні і думали про те, що вийти вже не вийде, ми не те що втрачали надію, у нас її навіть не було. І тільки після того, як ми прийняли контактний бій та вийшли з того пекла, тоді вперше зʼявилася надія на майбутнє.
— Що досі надає вам сили?
– Це все будуть досить пафосні слова, але так воно і є. Мене надихає хоробрість побратимів, підтримка волонтерів, простих людей. Насправді я гордий з того, що є частиною свого народу, і можу з гордістю казати, що я — українець.
— Про що мрієте після Перемоги?
– Мені здається, наразі треба мріяти про те, щоб наша Перемога сталася якнайшвидше. А от коли вона станеться, нехай просто буде мир.
На питання BBC «Ви перемогли в “Голосі країни”. Що тепер?» Михайло Панчишин відповів:
-Я в шоці. Буду робити те, що почав. Тепер у мене з’явилася аудиторія. Буду прославляти наших хлопців, буду допомагати зі зборами. Ще хочу, щоб коли хлопці верталися, бо я сам це пережив, щоб чимось їх зацікавлювати. Хочу донести до кожної сім’ї, щоб вони витягнули хлопців так само, як колись з цього стану витягли мене.
Бо хлопці повернуться, і буде багато таких, що не зможуть знайти собі місця у житті. І я хочу після перемоги нести цей меседж: займайте людину якоюсь справою.
Раз уже я став “голосом країни”, голосом невідомих героїв, буду відповідально ставитися до того, що люди мене вибрали. Ще більше пісень випущу. У мене вже розписані концерти по фронту. І будемо їхати з волонтерською допомогою. Буду менше лінуватися (сміється). Бо на мені є відповідальність. P.S. Послухайте, як проникливо співає наш герой
