11.09.2024

785

До вашого відома Новини Суспільство

Хто перейменував Бахмут на Артемівськ

          В далекому 1924 році місто Бахмут було перейменовано на Артемівськ. Після цієї події минуло вже сто років і за цій час фактично у всіх жителів міста затвердився міцний стереотип, що саме бахмутяни вирішили перейменувати місто за кличкою «Артем», яка належала більшовику-революціонеру, росіянину Федору Сергєєву (далі по тексту Артем). Не стану зосереджуватися на біографії цієї особи (кому цікаво, той може знайти в інтернеті, або в бібліотеках). Але варто зазначити, що Артем деякий час (лютий – травень 1919 р.) перебував й працював в Бахмуті, ну а на риторичне питання «Що саме зробив Артем для Бахмута?» я би звернув увагу на дві речі – перша: перед тим, як місто зайняли війська Денікіна, він допоміг у виїзді з Бахмута кільком родинам місцевих робітників-революціонерів, й у 1919 році виділив з коштів Донецької губернії 200 тис. рублів для народної освіти Бахмута. Не знаю, чи варті ці вчинки перейменування міста, тому далі не буду міркувати на цю тему, а перейду безпосередньо до питання «хто перейменував Бахмут на Артемівськ?». Отже, почну…

           24 липня 1921року Артем загинув у залізничний аварії. Під час траурних днів, пов’язаних з похоронами «товариша Артема»  у представників тодішньої української радянської влади, «зважаючи на величезні заслуги тов. Артема (Сергєєва) перед революцією та пролетаріатом і, особливо перед робітниками гірничої промисловості Донецького басейну…», виникла ідея увічнити пам’ять про Артема, й таким чином створити для України нового більшовицького ідола. Після похорону Артема, 3 серпня 1921 року, Мала Президія Всеукраїнського Центрального Виконавчого комітету (ВУЦВК) видає постанову, яка наказувала:

1. Присвоїти Катеринославському гірничому інституту ім’я Артема.
2. Назвати (на вибір) ім’ям Артема одну із крупних шахт Донецького басейну.
3. Воздвигнути пам’ятник.
4. Випустити автобіографічну збірку Артема.
5. Назвати ім’ям Артема одну з вулиць чи площ  міст  Харкова, Бахмута та Луганська
6. Назвати ім’ям Артема одну з урядових або робочих будівель Харкова.

          На місцях ця постанова  була сприйнята як сигнал до початку кампанії зі спорудження пам’ятників Артему, перейменуванню на його честь вулиць, шкіл, підприємств, створенню музеїв, тощо. Але, незважаючи на таке «громаддя» перейменувань по увічненню пам’яті Артема, не було жодного натяку, щоб перейменувати на його честь якесь селище або місто, тим більше Бахмут.

            Стосовно пам’ятників, то коли виникла ідея спорудження чергового пам’ятника Артему на Донбасі, то одразу постало спірне питання, в якому місті  слід його ставити. Щодо Бахмута, то спочатку в будівництві пам’ятника було відмовлено в зв’язку з тим, «що адміністративний центр Донбасу – Бахмут – не є пролетарським містом, й, тому доречно було б поставити пам’ятник на якомусь руднику чи то у пролетарському районі» (газета «Коммунист» № 171 від 27.07.1924 р.). Напевно, з метою перетворити «не пролетарський» Бахмут на «пролетарський» все ж таки було вирішено поставити пам’ятник Артему в Бахмуті, а також у Сталіно (нині – Донецьк).

Для обох міст було схвалено проєкти скульптора І.П. Кавалерідзе тією з різницею, що в Бахмуті пам’ятник Артему буде з бетону, а в Сталіно – з металу.

7 жовтня 1923 року в Бахмуті на площі Свободи відбулася урочиста закладка майбутнього пам’ятника, а під майстерню Президія Губвиконкому виділила Кавалерідзе двоповерхове приміщення колишньої синагоги, де скульптор відливав окремі фрагменти пам’ятника.

3 червня 1924 року на площі Свободи розпочалася остаточна зборка та відливка пам’ятника, яка тривала до кінця липня цього ж року, і було призначене урочисте відкриття пам’ятника Артему, спочатку на 24 липня (день загибелі Артема), але згодом перенесено на 27 (день похорону Артема).

          Напередодні 27 липня в Бахмут почали прибувати поїзди з робітниками шахт Донбасу й мешканці навколишніх сіл. Крім цього на урочисте відкриття приїхали представники тодішнього уряду УРСР, делегації від ЦК КП(б)У, конгресу Профінтерну, в склад якого входили представники робітничих профспілок революційно-соціалістичного спрямування з різних країн (Німеччина, Англія, Франція), представники студентських спілок, колишні товариші Артема тощо. А взагалі на мітингу, приуроченому до відкриття пам’ятника, були присутні близько 5000 людей (за деякими джерелами вказується 15 тис. присутніх).

Урочистий мітинг почався у 14.30. Першим виступив Чернов – голова Донецького губвиконкому, після чого з пам’ятника було скинуто брезентовий покрив, й усі присутні побачили величезну залізо-бетонну споруду висотою більше 36 метрів, яка б напевно й зараз дивувала своєю формою та гігантським розміром. 

         Після відкриття пам’ятника мітинг продовжився, виступало ще багато ораторів, а ось останнім виступив І.О. Акулов – голова Донецької губернської спілки гірників, який і запропонував перейменувати Бахмут й Бахмутську округу на честь Артема, що було підтримано усіма представниками різноманітних делегацій та натовпом людей присутніх на церемонії відкриття.

            Для довідки: Іван Олексійович Акулов – росіянин, народився в Санкт- Петербурзі у 1888 р., радянський партійний і державний діяч, секретар ЦК КП(б)У. Один з організаторі масових репресій в СРСР. Член Центральної контрольної комісії ВКП(б) з 1923 по 1925 р. та з 1930 по 1934 р. У 1922—1925 роках — голова Донецької губернської Спілки гірників. У 1925 — травні 1927 року — голова Всеукраїнської Спілки гірників. З 1933 по 1935 р. — прокурор СРСР. У 1937 р. секретар Президії ЦВК СРСР.  В липні 1937 Акулова було заарештовано й згодом засуджено до розстрілу за звинуваченням в участі у контрреволюційній військовій змові. Реабілітований у 1954 році.

            Ось так пришла людина, яка не мала жодного відношення ні до Бахмута, ні до Донбасу, ні навіть до України за своїм походженням, перейменувала місто, й тим самим перекреслила його більше ніж двохсотрічну історію, а натовп, який як мінімум наполовину складався з шахтарів з Горлівки, Микитівки, Байраку, Щербинівки, розгарячений виступами приїжджих ораторів, не міг не підтримати таку пропозицію.

«Офіційно» Бахмут став Артемівськом 12 вересня 1924 року, коли Президія ЦВК СРСР постановила: «Переназвати  м. Бахмут на місто Артемівськ, залізничну станцію Бахмут на залізничну станцію Артемівськ і Бахмутську округу – на Артемівську округу.»

Цікавий факт. Починаючи з 1924 року й до першій половини 1930-х років у документах та пресі того часу назву міста пишуть «Артемівське» або «Артемівський», також з’явився нова назва міського району Забахмутки –  «Заартемівка». Походження цього топоніму доволі туманне, можливо, малось на увазі що район Забахмутки знаходиться «за спиною Артема», бо дійсно пам’ятник стояв «обличчям» на захід а «спиною» на схід, а можливо, планували річку Бахмутку перейменувати на «Артемівку», але у будь якому випадку ця назва серед містян, на щастя, не прижилася.

У 1990 році в Артемівську створюється ініціативна група під назвою «До джерел», до складу якої увійшли тодішній міський депутат В. Березін, поет В. Шендрік, краєзнавець В. Замковий та інші місцеві краєзнавці й громадські діячі. Головною метою створення групи було повернення історичної назви міста та деяких вулиць. На жаль, ідея повернення місту й вулицям їхніх історичних назв викликала шалений спротив як в артемівського, тоді ще комуністичного керівництва, так і серед місцевих авторитетних істориків, а також більшості населення, як результат — на референдумі 1 грудня 1991 року за назву «Артемівськ» проголосувало 75% виборців.

Історичну назву місту було повернуто через 25 років після вищезгаданого референдуму. Сталося це завдяки закону України про декомунізацію, який вийшов 20 травня 2015 року, а 23 вересня цього ж року міською радою було ухвалено рішення про повернення назви міста Бахмут, це рішення було підтверджено ВР України 4 лютого 2016 року і з цього моменту Артемівськ знову став Бахмутом.

          Що до пам’ятника Артему роботи скульптора Кавалерідзе, то його доля достатньо відома – у 1942 році пам’ятник підірвали нацисти. Після підриву вцілілим залишився лише п’єдестал, який до 1958 року жителі Артемівська використовували замість… громадського туалету.

Григорій СОКОЛОВСЬКИЙ, старший научний співробітник Бахмутського краєзнавчого музею.