Бахмутянка Любов Борисова написала: «Полтава. ВПО дуже зраділи, коли дізналися, що майстри-перукарі Лєна і Ксюша (працювали в комплексі «Лілія») зараз у Полтаві. Ура! Свої! Відвідуємо, спілкуємося, раді завжди зустрічі!»
А ми дізналися про долю цих дівчат від колег із Полтавщини. Про них написало видання «Полтавська хвиля».
На початку 2000-х років Олена Сидоренко відкрила власну перукарню у Бахмуті. Через декілька років до її колективу прийшла сестра Оксана Петлева. У їхньому рідному місті бізнес пропрацював понад 20 років. Як згадує Сидоренко, за цей час клієнти стали справжніми друзями. Наразі будівля, де працювала перукарня, знищена російськими окупантами. Втім, сестри вирішили не полишати спроб розвивати власний бізнес, а тому відкрили нову перукарню в Полтаві під назвою «Марафет».
30-річний досвід та Бахмут
Олена Сидоренко працює перукаркою понад 30 років. Отримавши фах у 1989 році, пані Олена пішла працювати на комунальне підприємство. Проте згодом вирішила, що варто відкрити власний бізнес.
Перукарню відкрили у 2001 році на місцевому ринку в Бахмуті. Сестра пані Олени Оксана Петлева також вирішила, що хоче стати майстром. Тому через декілька років вони почали працювати разом.
-У нас був дуже великий колектив. Багато молоді. Жіночі та чоловічі майстри, — згадує Олена Сидоренко.
Сестри залишалися у Бахмуті на початку повномасштабного російського наступу. Згодом Сидоренко виїхала до Молдови, а її чоловік вимушено залишився зі своєю мамою. Водночас пані Оксана переїхала до Львова, але потім повернулася до Бахмута. Втім у місті обстріли не вщухали. Тому сестри вирішили переїхати до Полтави, де вже жили їхні родичі.
-Тоді телефоном Олена сказала, що потрібно повертатися до України, адже тут залишився чоловік і треба щось робити у Полтаві. Я відповіла, що звісно будемо, — говорить пані Оксана.
Новий бізнес
Перукарка Олена Сидоренко згадує, що приїхавши до Полтави, ще півтора місяця оговтувалася від пережитих подій та переїздів. Знайшовши житло, сестри взялися за пошук приміщення під перукарню.
-Звернулися до агентства. Але нам пропонували якісь “курятники”. Ми ходили і звертали увагу на оголошення. Подзвонили за одним оголошенням, відповів приємний голос. Коли зайшли у це приміщення, то відразу виникло відчуття: це наше. Це було у пʼятницю, а тому запитали, чи можемо дати відповідь у понеділок. Вийшли на вулицю і дивимося одна на одну. Подумали, а чого не погодитися сьогодні? — говорить Сидоренко.
Деяке обладнання сестрам вдалося перевезти до Полтави з Бахмута. Меблі та інше приладдя для перукарні вивозили з міста, яке тоді щоденно обстрілювалось, а один із ворожих снарядів поцілив прямо у будинок, в якому працювала перукарня.
— Оксанка тоді шукала, щоб хтось перевіз, тому що мало хто їздив у місто. Боялися, — каже Олена Сидоренко.
— 12 тисяч тоді заплатили, щоб автомобіль привіз хоча б крісла та мийку. Це було основне. Деяке обладнання брат спустив у підвал та заховав, а потім погрузив в автомобіль та перенаправив сюди, — додає пані Оксана.
Своїх клієнтів майстрині шукали по-різному: роздавали листівки, поставили штендер, поширювали оголошення у групах соцмереж. У серпні до них завітав перший клієнт – військовий, на ім’я Андрій. Він прийшов з госпіталю та запитав чи можна підстригтися, адже тоді перукарня ще навіть не відкрилася.
-У серпні ми ще не відкрилися. Нам ще підключали мийку і водонагрівач. Я сиділа та чекала будівельників, а до нас завітав військовий. Він запитав, чи можна підстригтися. Сказала, що працюватимемо з першого числа. А потім подумала, що це ж лише підстригти. […] Я можу стригти чоловіків, але бази чоловічої роботи у мене не має. Я вмію, але в нашій перукарні був суто чоловічий майстер. Але я погодилась, — говорить Олена Сидоренко.
Пані Олена навіть здивувалася, що після першого місяця роботи вдалося отримати прибуток, адже одразу готувалася до збитків. Підприємицям вдалося сплатити гроші за оренду та дещо заробити.
-Заробляти можна, якби не зйомне житло, – констатує вона. – А поки лише розвиток. Ми працюємо понаднормово. За потреби приходимо раніше або затримуємося. Це теж перевага у бізнесі, щоб напрацювати, а потім фільтрувати замовлення. Спершу треба віддатися роботі повністю. Зараз записи щодня.
Хоча серед перукарень у Полтаві конкуренція доволі велика, Оксана Петлева впевнена, що кожен клієнт знайде свого майстра. Але трапляються випадки, коли роботі перешкоджають інші перукарі.
-Перукарні на кожному кутку, і людей дуже багато. Є такі “подлянки”. Це ми вже зʼясували. Люди записуються одразу на дві процедури до мене і до Олени. Потім зʼясовується, що це теж перукарі.
«Там дім»
Оксана Петлева говорить, що дома перукарня відрізнялася від нової тим, що у Бахмуті приходили клієнти, яких знали десятки років. Їх вважали друзями. Водночас до нових клієнтів потрібно підлаштовуватися.
-Там дім, рідні, клієнти, яких знаємо десятки років. Були як родина. Люди приходили як на відпочинок. Багато клієнтів стали друзями. Тут все з нуля. Під них треба підлаштовуватися, а це психологічно важко. Тобто доводиться не лише обслуговувати, а й відкривати душу для людини, зрозуміти її…
Зараз дівчата вже напрацювали клієнтську базу. До постійних відвідувачів додаються нові. Бажаємо їм успіхів на новому місці та мріємо зустрітися на старому.
Ще є шанс
Багато бахмутських фахівців знайшли сили відновити свій бізнес на новому місці. Навіть повернули деяких своїх клієнтів. І це чудово. А ще, у багатьох бахмутських красунь є шанс повернутися до свого майстра. Добре було б, якби наші дівчата землячки-підприємниці, представниці б’юті-бізнесу, робітниці салонів краси, перукарень тощо розмістили у нашій газеті «Вперед» свої адреси та номери телефонів після евакуації. Бахмутянки, що мешкають поруч, могли б користуватися їх послугами. Така інформація була б цінною та цікавою для обох сторін. Хто знає, може нам вдасться навіть створити щось на кшталт Бьюті-довідника для бахмутян. Давайте спробуємо. Пишіть нам на вайбер на телефон 0996027979 або на Email: vperedg@gmail.com
Фото: «Полтавська хвиля».
